Про присвоєння звання «Герой України» (посмертно) Сасюку Михайлу Віталійовичу

Шановний пане Президенте України!

Я звертаюся до Вас із проханням присвоїти найвище державне звання «Герой України» (посмертно) моєму батькові — Сасюку Михайлу Віталійовичу, 24 вересня 1975 року народження, солдату Збройних Сил України, військовослужбовцю військової частини А3425 — 61-ї окремої механізованої Степової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

20 липня 2025 року мій батько загинув під час виконання бойового завдання в населеному пункті Мирне Волноваського району Донецької області, захищаючи незалежність, свободу та територіальну цілісність нашої держави.

Мій батько був людиною з великим серцем. Завжди позитивний, усміхнений, життєрадісний, він умів знаходити сили посміхатися навіть у найважчі моменти. Він любив життя, свою родину та мріяв про майбутнє.

Він дуже хотів жити. Хотів ще багато років бути поруч зі своєю сім’єю, бачити, як зростають його діти, радіти їхнім успіхам і дочекатися онуків. У нього були мрії, плани та стільки нездійснених бажань. Він мріяв про звичайне людське щастя — жити, любити, обіймати рідних і зустрічати кожен новий день поруч із сім’єю.

Але жорстока війна обірвала його життя. 20 липня 2025 року наша родина втратила найдорожчу людину — батька, якого вже ніколи не зможемо обійняти, почути його голос чи побачити його щиру усмішку.

Найважче усвідомлювати, що людина, яка так хотіла жити, більше ніколи не повернеться додому. Що його мрія дочекатися онуків так і залишиться нездійсненою. Що попереду на нього чекало ще стільки щасливих моментів, які війна в нього відібрала.

Михайло Віталійович став на захист України та до останнього виконував свій військовий обов’язок. Він був частиною 61-ї окремої механізованої Степової бригади, яка захищає нашу державу від російської агресії.

Для нашої родини він назавжди залишиться не просто військовослужбовцем, а справжнім Героєм. Людиною, яка мала величезне бажання жити, але своє життя віддала заради України та майбутнього наступних поколінь.

Жодна нагорода не поверне батька додому. Жодне державне визнання не зможе втамувати біль утрати та здійснити його мрії. Але присвоєння йому звання «Герой України» стало б найвищим визнанням його служби, мужності та самопожертви, а також знаком того, що його ім’я та подвиг не будуть забуті.

Я не хочу, щоб ім’я мого батька залишилося лише в пам’яті його рідних. Я хочу, щоб про нього пам’ятали, щоб його життя та служба були гідно вшановані Україною.

Прошу Вас, пане Президенте України, присвоїти Сасюку Михайлу Віталійовичу звання «Герой України» посмертно за особисту мужність, відданість українському народові та захист незалежності й територіальної цілісності України, з урахуванням підтверджених обставин його служби та загибелі.

Мій тато хотів жити. Хотів бачити, як зростають його діти, хотів дочекатися онуків, хотів бути поруч із нами. Він мріяв про майбутнє, але віддав своє життя за те, щоб майбутнє було в України.

Він не повернеться додому, але ми хочемо, щоб його ім’я назавжди залишилося в історії нашої держави.

Він назавжди залишиться нашим татом, нашою гордістю та нашим Героєм.

Вічна пам’ять і шана Сасюку Михайлу Віталійовичу!

Слава Україні! Героям слава