Про присвоєння звання «Герой України» (посмертно) військовослужбовиці Валерії Степановій «Демон»

Шановний пане Президенте України!

Звертаємося до Вас із проханням розглянути питання про присвоєння звання «Герой України» (посмертно) солдату Збройних Сил України Валерії Степановій, позивний «Демон», — захисниці, яка стала на оборону держави, а під час служби знайшла в собі мужність відкрито заявити про сексуальні домагання, насильство та психологічний тиск.

Її мужність проявлялася і в бойовій роботі, і в готовності захищати власну гідність, коли говорити було страшно. Своїм голосом вона підтримала інших жінок, які пережили подібне, але досі не наважуються розповісти.

Валерія народилася 13 жовтня 1997 року в місті Славутич. Була творчою, життєрадісною, цілеспрямованою. Любила мистецтво, тварин, мала мрії та плани. Виховувала двох донечок — Кіру та Арину.

Вона мала заради кого жити й до кого повертатися. Саме тому її рішення стати на захист України було таким вагомим: воно означало розлуку з дітьми, щоденний ризик і відповідальність за майбутнє, у якому вони зростатимуть.

У 2023 році Валерія добровільно долучилася до Добровольчого формування Славутицької територіальної громади. Восени 2025 року підписала контракт зі Збройними Силами України.

Її шлях у війську розпочався у 118-й бригаді територіальної оборони. Згодом вона продовжила службу в 432-му окремому полку безпілотних систем, де працювала операторкою безпілотних літальних апаратів. Проходила службу на Дніпропетровщині та Сумському напрямку, виконувала завдання із захисту України.

Однак під час служби Валерії довелося відстоювати й своє право на безпеку та повагу.

Вона публічно заявила про сексуальні домагання, фізичне насильство та психологічний тиск, яких, за її словами, зазнала у 118-й бригаді територіальної оборони. Вона наважилася розповісти про пережите, попри страх, можливий осуд і ризик помсти.

Валерія не побоялася заявити: гідність військовослужбовиці має значення. Насильство не може бути прийнятною частиною служби.

Для жінки у війську таке рішення потребує величезної внутрішньої сили. Особливо коли немає впевненості, що після заяви тебе захистять, почують і підтримають. Валерія зробила цей крок. Вона відкрито заговорила про те, про що багато інших змушені мовчати.

Її вчинок став прикладом для жінок, які переживають домагання, приниження чи тиск. Прикладом того, що вони мають право захищати себе, звертатися по допомогу й вимагати поваги до своєї гідності. Що відповідальність за насильство лежить на тому, хто його чинить.

Після переведення до 432-го окремого полку безпілотних систем Валерія продовжила військову службу та бойову роботу. Вона залишилася вірною своєму рішенню захищати Україну.

У її історії — сила жінки, яка взяла на себе відповідальність за оборону країни й водночас знайшла голос, щоб протистояти несправедливості всередині середовища, частиною якого була сама. Така мужність має значення для всього війська, адже взаємна повага, довіра та захист гідності кожного і кожної зміцнюють його.

8 жовтня 2026 року в населеному пункті Дробишеве Краматорського району Донецької області Валерія загинула внаслідок ураження ворожим FPV-дроном.

До свого 29-го дня народження вона не дожила п’ять днів.

У неї залишилися дві маленькі донечки. Залишилися рідні, які чекали її повернення. Залишилися нездійснені плани, недоговорені слова й життя, яке вона мала прожити.

Її діти зростатимуть із розповідями про маму. І в цих розповідях має бути збережена вся правда про її силу: вона добровільно стала на захист України, опанувала військову справу, виконувала бойові завдання та наважилася відкрито захистити свою гідність.

Валерія була мужньою і на полі бою, і тоді, коли заявила про пережите насильство. Її голос став опорою для інших жінок. Її служба — внеском у нашу спільну оборону.

Шановний пане Президенте!

Просимо Вас розглянути питання про присвоєння солдату Збройних Сил України Валерії Степановій звання «Герой України» (посмертно) за особисту мужність, відданість військовій присязі та захисту держави, самопожертву в боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України.

Просимо врахувати її військовий шлях, виконання бойових завдань та свідчення командирів і побратимів про її службу.

Вважаємо також важливим зберегти в суспільній пам’яті її громадянську мужність — готовність відкрито заявити про домагання та насильство, відстоювати людську гідність і своїм прикладом підтримати інших військовослужбовиць.

Державне вшанування Валерії стане свідченням поваги до її служби, жертовності та сили. Для її донечок — підтвердженням того, що Україна пам’ятає їхню маму й цінує зроблене нею заради майбутнього своєї країни.

Валерії назавжди 28 років. Вона мала жити, виховувати дітей, творити й здійснювати свої мрії. Її життя забрала російська війна.

Наш обов’язок — зберегти її ім’я, розповісти про її шлях і гідно вшанувати її мужність.

Просимо підтримати цю петицію.

Вічна пам’ять і слава Валерії Степановій «Демон» — захисниці України!