Прохання присвоїти звання Героя України (посмертно) сержанту Солдатенку Максиму Васильовичу (позивний «Хімік»), командиру екіпажу БПАК 1-го батальйону 4-ї бригади оперативного призначення «Рубіж» НГУ, за особисту мужність і героїзм під час захисту України.»

Шановний пане Президенте!

Я, Гоцій Леся, рідна сестра загиблого військовослужбовця Солдатенка Максима Васильовича, звертаюся до Вас із проханням гідно вшанувати його пам’ять, бойові заслуги та особистий подвиг, присвоївши йому найвище державне звання — Героя України (посмертно).

Прошу Вас присвоїти найвище державне звання — Героя України (посмертно) сержанту Солдатенку Максиму Васильовичу, позивний «Хімік», командиру відділення — командиру екіпажу БПАК роти безпілотних систем спеціального призначення 1-го батальйону оперативного призначення 4-ї бригади оперативного призначення «Рубіж» Національної гвардії України.

Максим народився 26 жовтня 2002 року в селі Гальчинці Хмельницької області. Він був зовсім юним, коли розпочалася повномасштабна війна, але не залишився осторонь. У свої 19 років, із перших днів повномасштабного вторгнення, він уже перебував на передовій і став на захист України.

У лютому 2022 року у складі свого підрозділу Максим вирушив на Луганщину, де виконував бойові завдання на напрямках Станиці Луганської, Сєвєродонецька та Рубіжного. На початку повномасштабної війни він працював на мінометі, здійснюючи бойову роботу та підтримуючи українську піхоту. З перших місяців війни Максим перебував у найгарячіших точках, де щодня доводилося дивитися небезпеці в очі.

Про його героїчний бойовий шлях та мужність неодноразово писали в засобах масової інформації, зокрема в місцевих медіа та пресі.

Один із найяскравіших прикладів його відваги стався під час оборони Рубіжного. Тоді виникла критична ситуація: поранені побратими потребували евакуації з переднього краю, однак через надзвичайну небезпеку інші відмовлялися вирушати на допомогу. 19-річний Максим не залишив своїх хлопців напризволяще та особисто взяв на себе відповідальність за їхній порятунок.

На старенькому автомобілі під щільним ворожим вогнем він вирушив у сіру зону, де існувала реальна загроза потрапити під удар противника. Прориваючись під прицілом ворожого танка, він зміг вивезти поранених побратимів у безпечне місце, врятувавши їм життя. У той момент він думав не про власну безпеку, а про тих, кого ще можна було врятувати.

За свою відвагу, відповідальність, професійність та лідерські якості Максим згодом був підвищений до посади командира відділення — командира екіпажу.

Останній рік своєї служби Максим обороняв Мирноградський та Добропільський напрямки. Виконував бойові завдання у складі підрозділу безпілотних систем, працював на важких ударних безпілотниках «Вампір», та здійснював успішні бойові скиди боєприпасів із БпЛА «Мавік» по позиціях противника. Також проводив повітряну розвідку для піхоти, виявляв переміщення ворога та допомагав побратимам орієнтуватися в бойовій обстановці. Його робота допомагала виявляти противника, підтримувати українську піхоту та виконувати бойові завдання на найнебезпечніших ділянках фронту.

Максим пройшов шлях від мінометника до командира екіпажу безпілотних авіаційних комплексів. На кожній посаді він сумлінно виконував поставлені завдання, проявляв мужність, рішучість і відданість своїм побратимам.

Життя Максима обірвалося у 23 роки. 5 червня 2026 року він загинув у Добропіллі під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. До останнього він залишався вірним військовій присязі, своєму підрозділу та Україні.

За мужність, відвагу та героїзм Максим Солдатенко був відзначений державними та відомчими нагородами:

* Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно);
* Медаллю «За військову службу Україні» (згідно з Указом Президента України);
* Медаллю «За особливу службу» (відзнака Сухопутних військ ЗСУ);
* Медаллю «За стійкість та незламність»;
* Медаллю «Захиснику Рубіжного».

Максим віддав захисту України найцінніше — своє життя. Він присвятив війні роки своєї юності. У 19 років ризикував собою заради порятунку поранених побратимів, працював на мінометі, а згодом — на безпілотних системах, здійснював успішні бойові скиди, проводив розвідку та допомагав піхоті тримати оборону.

Для своєї родини він назавжди залишиться сином, братом, другом, якому було лише 23 роки. Для побратимів — людиною, на яку можна було покластися у найважчий момент. Для України — Воїном, який не відступив і до останнього виконував свій обов’язок.

Присвоєння Максиму Васильовичу Солдатенку звання Героя України (посмертно) стане визнанням його особистої мужності, самопожертви, бойових заслуг та внеску в захист незалежності й територіальної цілісності України.

Прошу Вас гідно вшанувати пам’ять сержанта Солдатенка Максима Васильовича та присвоїти йому звання Героя України (посмертно).

Він назавжди залишиться нашим Героєм.

Вічна пам’ять і слава Герою!

Слава Україні!