Присвоєння звання Герой України.

Про присвоєння звання Герой України (посмертно) Козаку Олександру Григоровичу

Просимо Президента України присвоїти найвище державне звання — Герой України (посмертно) — Козаку Олександру Григоровичу, військовослужбовцю Збройних Сил України, сержанту 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, за особисту мужність, героїзм, самовідданість, багаторічну віддану службу та незламність у захисті незалежності й територіальної цілісності України.

Олександр Григорович Козак народився 15 вересня 1977 року в селі Куча в багатодітній працьовитій родині. Навчався в Кучанській середній школі, проходив строкову військову службу. Працював, будував своє життя, мав родину та виховував дітей.
3 квітня 2014 року Олександр став на захист України. Відтоді його життя було нерозривно пов’язане із захистом рідної землі. Він присвятив роки свого життя військовій службі, залишаючись вірним військовій присязі та українському народові. Служив у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, мав військове звання сержанта.

За роки служби Олександр зарекомендував себе як мужній воїн, надійний побратим і людина великої відповідальності. За проявлену мужність, стійкість та відданість Батьківщині був відзначений державними й відомчими нагородами:

* орденом «За мужність» III ступеня;
* почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест»;
* відзнакою командира 14-ї окремої механізованої бригади;
* медаллю «Захиснику Харкова. За честь! За славу! За народ!».
2 травня 2024 року під час виконання бойового завдання в ході штурмових дій у Куп’янському районі Харківської області Олександр Григорович зник безвісти.

Розпочалися довгі місяці невідомості, болісного очікування та надії. Рідні до останнього вірили, що він повернеться додому, що знову почують його голос і зможуть обійняти найдорожчу людину. Шукали будь-яку інформацію, чекали звістки та молилися про диво. На жаль, за результатами ДНК-експертизи загибель Олександра було підтверджено.

За мужнім Воїном із великим серцем залишилася велика родина: мати, дружина, п’ятеро дітей — троє синів і дві доньки, онуки, семеро сестер та четверо братів.
Особливо боляче усвідомлювати, що один із його старших синів також сьогодні проходить військову службу та продовжує захищати Україну. Батько віддав своє життя за майбутнє своєї родини та всієї країни, а син продовжує його шлях — шлях Захисника.

Для своєї родини Олександр був цілим світом: люблячим сином, чоловіком, батьком, братом і дідусем. Він мав мрії, плани, хотів бачити, як дорослішають його діти, бути поруч із рідними, радіти їхнім успіхам і дарувати їм свою любов. Але війна забрала найдорожче — можливість бути поруч із тими, заради кого він жив.
Сьогодні разом із родиною сумує вся громада. Його життєвий шлях став свідченням справжньої відданості Україні, відповідальності за долю рідних та готовності боронити свою землю. Він не шукав слави чи визнання — він просто чесно виконував свій обов’язок перед Батьківщиною.

Ми не можемо повернути Олександра його родині, не можемо втамувати біль його дітей та близьких. Але можемо гідно вшанувати його пам’ять, визнати його заслуги перед Україною та зберегти його ім’я в історії нашої держави.

Враховуючи багаторічну військову службу, бойові заслуги, державні нагороди, особисту мужність, самовідданість та вірність військовій присязі, просимо Президента України присвоїти Козаку Олександру Григоровичу звання Герой України (посмертно) з врученням ордена «Золота Зірка» його родині.
Він віддав своє життя за Україну. Тепер наш обов’язок — зберегти пам’ять про нього, гідно вшанувати його подвиг і домогтися заслуженого визнання.

Його подвиг не повинен бути забутим. Його ім’я заслуговує назавжди залишитися серед Героїв України!