№22/272294-еп
Прошу присвоїти звання Героя України посмертно мужньому воїну , який багато років віддав боротьбі за Незалежність України !
Автор (ініціатор): Середа Владислава Юріївна
Дата оприлюднення: 13 листопада 2026
Пане Президенте!
Звертаємось до Вас із проханням присвоїти найвищу державну нагороду — звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) мужньому захиснику, патріоту та відданому сину своєї Батьківщини, старшому солдату Грабовичу Юрію Олексійовичу (31.07.1972 р.н.).
Юрій Олексійович пройшов довгий і важкий шлях воїна. Його боротьба за суверенітет України розпочалася ще у 2015–2016 роках, коли він у складі легендарної морської піхоти – 36-ї окремої бригади, 501-го батальйону виконував бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту — Широкинському та Маріупольському напрямках. Уже тоді він проявив себе як безстрашний мінометники, надійний побратим та людина високої честі.
Коли 24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення, Юрій Олексійович не вагався ні хвилини. Уже наступного дня, 25 лютого 2022 року, у віці 52 років, він добровільно знову взяв до рук зброю та став на захист рідної землі. Надалі він понад три роки самовіддано ніс службу у складі 5-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ. Позаду — сотні запеклих боїв, утриманих позицій та врятованих життів побратимів, для яких він завжди був беззаперечним авторитетом та підтримкою.
Свій останній бій старший солдат Юрій Грабович прийняв 9 травня 2025 року поблизу населеного пункту Олександропіль, Краматорського району, Донецької області. Виконуючи складне бойове завдання, він залишався вірним військовій присязі та українському народові до останнього подиху.
Понад рік родина жила між надією та невідомістю, поки тривали експертизи та пошуки, адже Юрій вважався зниклим безвісти за особливих обставин. Лише у серпні 2026 року захисник назавжди повернувся додому до рідної Жмеринки «на щиті» і знайшов свій спокій на Алеї Героїв.
У Юрія Олексійовича залишилася велика любляча родина: дружина Анжела, п'ятеро дітей та семеро онуків, які так мріяли дочекатися його з війни і разом зустріти мирний схід сонця. Він віддав за свободу кожного українця найдорожче — своє життя, маючи за плечима загалом понад 4 роки фронтової служби.
Юрій Олексійович Грабович — це приклад справжнього Героя, мужнього морпіха та воїна-важковаговика, який двічі без вагань ставав на захист України. Його подвиг та жертовність заслуговують на найвище державне визнання.
Пане Президенте, від імені родини, побратимів та всієї Жмеринської громади просимо Вас розглянути цю петицію та присвоїти старшому солдату Грабовичу Юрію Олексійовичу звання Героя України (посмертно).
Вічна пам'ять та слава Герою!
Слава Україні!
Звертаємось до Вас із проханням присвоїти найвищу державну нагороду — звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) мужньому захиснику, патріоту та відданому сину своєї Батьківщини, старшому солдату Грабовичу Юрію Олексійовичу (31.07.1972 р.н.).
Юрій Олексійович пройшов довгий і важкий шлях воїна. Його боротьба за суверенітет України розпочалася ще у 2015–2016 роках, коли він у складі легендарної морської піхоти – 36-ї окремої бригади, 501-го батальйону виконував бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту — Широкинському та Маріупольському напрямках. Уже тоді він проявив себе як безстрашний мінометники, надійний побратим та людина високої честі.
Коли 24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення, Юрій Олексійович не вагався ні хвилини. Уже наступного дня, 25 лютого 2022 року, у віці 52 років, він добровільно знову взяв до рук зброю та став на захист рідної землі. Надалі він понад три роки самовіддано ніс службу у складі 5-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ. Позаду — сотні запеклих боїв, утриманих позицій та врятованих життів побратимів, для яких він завжди був беззаперечним авторитетом та підтримкою.
Свій останній бій старший солдат Юрій Грабович прийняв 9 травня 2025 року поблизу населеного пункту Олександропіль, Краматорського району, Донецької області. Виконуючи складне бойове завдання, він залишався вірним військовій присязі та українському народові до останнього подиху.
Понад рік родина жила між надією та невідомістю, поки тривали експертизи та пошуки, адже Юрій вважався зниклим безвісти за особливих обставин. Лише у серпні 2026 року захисник назавжди повернувся додому до рідної Жмеринки «на щиті» і знайшов свій спокій на Алеї Героїв.
У Юрія Олексійовича залишилася велика любляча родина: дружина Анжела, п'ятеро дітей та семеро онуків, які так мріяли дочекатися його з війни і разом зустріти мирний схід сонця. Він віддав за свободу кожного українця найдорожче — своє життя, маючи за плечима загалом понад 4 роки фронтової служби.
Юрій Олексійович Грабович — це приклад справжнього Героя, мужнього морпіха та воїна-важковаговика, який двічі без вагань ставав на захист України. Його подвиг та жертовність заслуговують на найвище державне визнання.
Пане Президенте, від імені родини, побратимів та всієї Жмеринської громади просимо Вас розглянути цю петицію та присвоїти старшому солдату Грабовичу Юрію Олексійовичу звання Героя України (посмертно).
Вічна пам'ять та слава Герою!
Слава Україні!
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Паранчук Христина Романівна
14 листопада 2026
2.
Чорненька Леся Віталіївна
14 листопада 2026
3.
Рибін Тетяна Сергіївна
14 листопада 2026
4.
Сорока Анастасія Анатоліївна
14 листопада 2026
5.
Задворна Тетяна Михайлівна
14 листопада 2026
6.
Купренко Олеся Сананівна
14 листопада 2026
7.
Котенко Наталія Вікторівна
14 листопада 2026
8.
Кетов Олексій Дмитрович
14 листопада 2026
9.
Петришин Тереза Василівна
14 листопада 2026
10.
Шкурей Олександр Андрійович
14 листопада 2026
11.
Ярош Олена Василівна
14 листопада 2026
12.
Горобець Анна Олександрівна
14 листопада 2026
13.
Гмиря Олена Володимирівна
14 листопада 2026
14.
Кухтей Марія Олександрівна
14 листопада 2026
15.
Шпак Дар'я Сергіївна
13 листопада 2026
16.
Мерза Олександра Романівна
13 листопада 2026
17.
Богданович Розаліна Аметовна
13 листопада 2026
18.
Нерян Юлія Іванівна
13 листопада 2026
19.
Дима Надія Дмитрівна
13 листопада 2026
20.
Горбач Катерина Ярославівна
13 листопада 2026
21.
Підцерковна Олександра Олексіївна
13 листопада 2026
22.
Отченко Дар'я Анатоліївна
13 листопада 2026
23.
Левків Ірина Олегівна
13 листопада 2026
24.
Коваль Богдана Олександрівна
13 листопада 2026
25.
Денькович Аліна Сергіївна
13 листопада 2026
26.
Яворська Галина Ярославівна
13 листопада 2026
27.
Мороз Лариса Анатоліївна
13 листопада 2026
28.
Гур'єва Катерина Владиславівна
13 листопада 2026
29.
Борщова Анастасія Юріївна
13 листопада 2026
30.
Сема Вікторія Миколаївна
13 листопада 2026
132
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 92 дні
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.