Про присвоєння звання «Герой України» (посмертно) старшому сержанту Мартиненку Олегу Володимировичу, позивний «Мартин»

Шановний пане Президенте України!

Я звертаюся до Вас із проханням присвоїти найвище державне звання «Герой України» (посмертно) старшому сержанту Мартиненку Олегу Володимировичу, позивний «Мартин», військовослужбовцю військової частини А7047.

Олег був справжнім патріотом своєї країни, мужнім воїном, людиною честі, люблячим чоловіком і турботливим батьком двох доньок.

Його бойовий шлях розпочався ще у 2014 році, коли Україна зіткнулася з російською збройною агресією.

З березня 2014 року по березень 2015 року Олег проходив військову службу та брав участь в антитерористичній операції на сході України.

Згідно з офіційною довідкою Міністерства оборони України від 19 березня 2015 року, у період із 7 липня по 11 вересня 2014 року старший сержант Мартиненко Олег Володимирович безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.

Під час служби у військовій частині В1688 він обіймав посаду головного сержанта — командира бойової машини механізованого відділення.

За свою службу та відданість Батьківщині Олег був відзначений медалями «За відвагу» та «За оборону рідної держави», а також медаллю «Учасник АТО».

4 березня 2026 року, у день свого 46-річчя, Олег знову став на захист України. Він був мобілізований до лав Збройних Сил України та проходив службу у військовій частині А7047 на посаді водія-електрика екіпажу безпілотних авіаційних комплексів.

Маючи за плечима бойовий досвід, він знову прийняв на себе відповідальність за захист рідної землі. Не залишився осторонь, коли Україна потребувала своїх Захисників.

20 вересня 2026 року старший сержант Мартиненко Олег Володимирович загинув під час виконання військового обов'язку в місті Суми Сумської області. За обставинами, відомими родині, причиною загибелі стало влучання ворожого FPV-дрона на оптоволокні.

Олег до останнього залишався вірним військовій присязі, українському народові та своїй Батьківщині.

За роки служби він пройшов непростий бойовий шлях. Від перших років російської агресії до повномасштабної війни він знову і знову ставав на захист України.

Для побратимів він був «Мартином». Для нас, його родини, — найдорожчою людиною.

Ми прожили разом 25 років, виховали двох доньок, будували спільне життя, мріяли про майбутнє.

Олег був люблячим чоловіком і турботливим батьком. Він мріяв дочекатися онуків, побачити, як виростають його діти, допомагати їм, радіти сімейним моментам і нарешті жити в мирній країні.

Він мав плани, мрії та сподівання, які назавжди залишилися нездійсненими.
Його молодша донечка залишилася без батьківської любові, обіймів і порад. Старша донька втратила батька, а наша родина — людину, яка була її опорою та захистом.

Для нас його загибель — невимовний біль. Але ми пишаємося тим, що він був Захисником України, що не зрадив присязі та до останнього виконував свій військовий обов'язок.

Вважаю, що багаторічний шлях Олега, його участь в антитерористичній операції, повернення до лав Збройних Сил України під час повномасштабної війни, відданість військовій присязі та загибель під час захисту Батьківщини заслуговують на найвищу державну шану.

Шановний пане Президенте України!

Прошу Вас гідно вшанувати пам'ять старшого сержанта Мартиненка Олега Володимировича, позивний «Мартин», та присвоїти йому звання «Герой України» (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Для нашої родини це буде не просто нагорода. Це буде визнання державою його мужності, відданості, багаторічної служби та найвищої жертви, яку він приніс заради України.

Ми не можемо повернути його додому, але хочемо, щоб його ім'я, його бойовий шлях і його подвиг були гідно вшановані та залишилися в історії нашої держави.

Він був, є і назавжди залишиться нашим Героєм.

Вічна пам'ять і слава Захиснику України!

Слава Україні!

З повагою, родина Мартиненка Олега Володимировича.