Шановний пане Президенте!
Звертаюся до Вас із проханням присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) моєму батькові — старшому солдату Збройних Сил України Михайлику Віктору Петровичу, 09.11.1968 року народження.
Коли під час мобілізації на початку 2023 року прийшов час ставати на захист країни, батько не шукав причин уникнути служби. У свої 54 роки він пішов до війська, чесно відслужив понад рік і виконував свій обов’язок нарівні з молодшими. У січні 2024 року його перевели на Запорізький напрямок — до складу 3 механізованого батальйону військової частини А4712, де він служив старшим стрільцем-оператором 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти.
Командування та побратими поважали його за спокій, організованість, високу мотивацію та надійність. Батько завжди тримався гідно, підтримував хлопців у найважчі моменти, сумлінно виконував усе, що вимагала служба, і ніколи не ховався за спинами інших. Для нас, його рідних, він завжди був прикладом порядної, працьовитої та чесної людини, на яку можна покластися за будь-яких обставин.
У лютому 2024 року підрозділ батька тримав оборону південніше села Роботине Пологівського району Запорізької області. 21 лютого 2024 року у складі штурмової групи з трьох бійців він вирушив на зачистку позицій ворога. О 17:00 група вступила у важкий стрілецький бій з окупантами. Під щільним артилерійським вогнем, навіть коли одного з побратимів було поранено і той змушений був відійти, батько разом з іншим бійцем не відступив — вони продовжили бій, зайняли позицію та утримували контроль над входом на неї.
О 17:40 ворог накрив їхню позицію масованим артилерійським обстрілом, після чого зв’язок із групою обірвався. Через безперервний ворожий вогонь евакуаційна група не змогла прорватися до них, і з 19:00 21 лютого 2024 року батько вважався зниклим безвісти. Довгий час наша сім’я жила надією, що він живий або перебуває в полоні, але згодом надійшло офіційне підтвердження — того дня, 21 лютого 2024 року, він загинув у бою, до останнього подиху утримуючи зайняту позицію разом із побратимом.
Батько віддав своє життя, щоб у нас із вами було майбутнє. Я прошу Вас гідно вшанувати його пам’ять та подвиг і присвоїти старшому солдату Михайлику Віктору Петровичу звання Героя України (посмертно).
Дякую кожному, хто підтримає цю петицію. Вічна пам’ять батькові та всім загиблим захисникам України.