Шановний пане Президенте України!
Ми, рідні та близькі Сасюка Михайла Віталійовича, звертаємося до Вас із проханням присвоїти нашому батькові, чоловікові та захиснику України найвище державне звання — «Герой України» (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка» за мужність, відданість військовій присязі, самовіддане виконання військового обов’язку та захист незалежності й територіальної цілісності України.
Сасюк Михайло Віталійович народився 24 вересня 1975 року в селі Дерев’яне Рівненської області. Навчався у Клеванській середній школі №1 та Клеванському професійно-технічному училищі №23.
У квітні 2025 року Михайло був призваний до лав Збройних Сил України. Він став на захист своєї Батьківщини, рідної землі, своєї сім’ї, дітей та майбутнього України.
Михайло проходив військову службу у військовій частині А7104 — 20-му окремому стрілецькому батальйоні. Згодом у подальших офіційних документах про нього зазначалася військова частина А3425 — 61-ша окрема механізована Степова бригада.
Мав військове звання солдата та проходив службу на посаді стрільця.
20 липня 2025 року, у проміжку часу з 15:03 до 15:48, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Мирне Донецької області, на позиції «Тахо», внаслідок штурмових дій противника було втрачено зв’язок із Михайлом.
Згідно з офіційним повідомленням, на той момент він був стрільцем 3-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти військової частини А7104. Під час виконання бойового завдання перебував у засобах індивідуального захисту. Його місцезнаходження залишалося невідомим.
Відтоді наша родина жила в болісному очікуванні, невідомості та надії. Ми не знали, що сталося з найдорожчою для нас людиною. Ми чекали, молилися та до останнього вірили, що Михайло живий і ще повернеться додому.
19 грудня 2025 року відбулася репатріація тіл загиблих з тимчасово окупованої території України на Покровському напрямку. Серед осіб, зазначених у списках, був і наш батько — Сасюк Михайло Віталійович.
Від 9 січня 2026 року наша родина чекала на офіційні результати ДНК-експертизи, необхідної для встановлення особи загиблого та підтвердження того, що знайдене тіло належить саме нашому Михайлу.
Це були довгі місяці болю, тривоги та невимовно важкого очікування. Ми жили між надією та страхом, сподіваючись на диво. Кожен день без остаточної відповіді був випробуванням для всієї родини.
І лише 20 жовтня 2026 року ми нарешті отримали результати ДНК-експертизи, які підтвердили загибель нашого рідного Михайла Сасюка.
Майже п’ятнадцять місяців невідомості та очікування завершилися страшною правдою. Ми втратили не просто військовослужбовця. Ми втратили чоловіка, батька чотирьох дітей, людину, з якою пов’язували своє майбутнє.
У Михайла залишилися дружина та четверо дітей.
Четверо дітей, які чекали на свого тата, які мали зростати поруч із ним, відчувати його любов і турботу, чути його поради, ділитися своїми радощами та досягненнями. Він мав бачити, як вони дорослішають, здійснюють свої мрії, будують власне життя. Мав бути поруч у найважливіші моменти їхнього життя.
Його дружина чекала на чоловіка, вірила в його повернення та разом із ним сподівалася на спільне майбутнє. У них були плани, мрії, надії на щасливе сімейне життя, на звичайні буденні моменти, які для кожної родини є найдорожчими.
Але війна перекреслила всі ці плани.
Вона забрала в чотирьох дітей батька, у дружини — коханого чоловіка, а в усієї родини — найдорожчу людину.
За кожним українським захисником стоїть родина, яка чекає, любить і сподівається на повернення. За кожним ім’ям — людське життя, мрії, нездійснені плани та близькі люди, для яких ця втрата назавжди змінює життя.
Ми розуміємо, що жодне державне звання не поверне Михайла до життя, не замінить дітям батька та дружині чоловіка. Проте ми хочемо, щоб його служба, мужність, відданість Україні та виконання військового обов’язку були гідно оцінені нашою державою.
Михайло став на захист України, коли вона потребувала своїх синів. Він виконував свій військовий обов’язок у надзвичайно складних умовах, захищаючи свободу, незалежність і майбутнє українського народу.
Його життя було безцінним. Його загибель стала непоправною втратою для нашої родини.
Ми хочемо, щоб ім’я Сасюка Михайла Віталійовича залишилося в історії України як ім’я захисника, який віддав своє життя за свободу та незалежність нашої держави.
З огляду на викладене, ПРОСИМО:
Присвоїти Сасюку Михайлу Віталійовичу почесне звання «Герой України» (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка» за особисту мужність, самовіддане виконання військового обов’язку, вірність військовій присязі та захист незалежності й територіальної цілісності України.
Просимо гідно вшанувати пам’ять нашого захисника, чиє життя обірвалося під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини.
Він мав жити. Мав виховувати своїх чотирьох дітей, бути поруч із дружиною, радіти їхнім успіхам, бачити, як вони дорослішають, і будувати майбутнє разом зі своєю родиною.
Але його майбутнє обірвала війна.
Для України він — захисник. Для чотирьох дітей — назавжди тато. Для дружини — коханий чоловік. Для своєї родини — людина, на яку чекали до останнього.
Ми просимо не залишити його подвиг без належного державного визнання.
Його ім’я заслуговує бути почутим, а пам’ять про нього — жити в серцях українців.
Вічна пам’ять і шана Сасюку Михайлу Віталійовичу!
Слава Україні! Героям слава!