Шановний пане Президенте України!
Я, Білявська Яна, дружина загиблого Героя України Білявського Олександра Сергійовича, звертаюся до Вас із проханням присвоїти моєму чоловікові найвище державне звання — Герой України (посмертно) за мужність, самовідданість, незламність духу, відданість військовій присязі та вагомий особистий внесок у захист незалежності й територіальної цілісності України.
Білявський Олександр Сергійович народився 11 лютого 1999 року в місті Нова Одеса Миколаївської області. Після закінчення дев’яти класів вступив до Миколаївського коледжу залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна, де здобув спеціальність механіка. Щойно закінчивши навчання, Олександр зробив свідомий вибір — присвятити себе військовій службі.
У 2018 році, після закінчення коледжу, він підписав трирічний контракт зі Збройними силами України та розпочав службу у 40-й окремій артилерійській бригаді. Потрапив до дивізіону артилерійської розвідки.
У квітні 2022 року продовжив військову службу у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. З початку повномасштабного вторгнення Олександр разом із побратимами виконував бойові завдання, захищаючи українські міста та позиції від російських окупантів.
Брав участь в обороні Миколаєва, виконував бойові завдання на напрямках Попасної, Щастя та Слов’янська. Після окупації міста Щастя його підрозділ був перекинутий на Слов’янський напрямок.
Він постійно вдосконалював свої професійні навички, проходив спеціальну підготовку з роботи з дронами-камікадзе, безпілотними авіаційними комплексами FLYEYE та БпАК «Фурія». Згодом став командиром взводу.
У лютому 2026 року продовжив службу у 237-му окремому батальйоні безпілотних систем, де обіймав посаду командира взводу, маючи військове звання сержанта.
За мужність, відданість військовому обов’язку та захист України Олександр був відзначений такими нагородами й відзнаками:
● орден «За службу державі»;
● відзнака «За оборону Попасної»;
● почесна відзнака «Золотий хрест», вручена Головнокомандувачем Збройних сил України Валерієм Залужним;
● відзнака «За оборону Миколаєва».
Також Олександр мав статус ветерана війни — учасника бойових дій.
2 серпня 2026 року життя мого чоловіка обірвалося у Другій міській лікарні міста Кривого Рогу. Напередодні, поблизу Слов’янська, він отримав поранення внаслідок атаки ворожого FPV-дрона. Тепер йому назавжди залишиться 27 років!
Я втратила коханого чоловіка, з яким ми будували плани на майбутнє, мріяли про сім’ю та дітей. Україна втратила молодого Захисника, який із юних років присвятив своє життя її обороні.
8 років свого найкращого життя, він віддав захисту України!
На жаль, жодна нагорода не поверне мені чоловіка, а жодне звання не зменшить болю від його втрати. Але я хочу, щоб його ім’я було гідно вшановане державою, якій він віддав найцінніше — своє життя.
Прошу Вас, пане Президенте України, гідно оцінити бойовий шлях, мужність, самовідданість та особистий внесок Білявського Олександра Сергійовича у захист незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України та присвоїти йому звання Героя України (посмертно).
Його життя обірвалося, але його відданість, мужність і любов до Батьківщини назавжди залишаться в пам’яті тих, хто його знав, любив і з ким він пліч-о-пліч захищав нашу землю.
Він назавжди залишиться моїм Героєм. Я прошу, щоб ним його визнала й Україна.
З повагою та невимовним болем,
дружина загиблого Захисника України, Яна.