«ПРИЗРАК» ДЕКОМУНІЗАЦІЇ
ЧИ МОЖЛИВО ПОМІНЯТИ УСТРІЙ НАЦІЇ,
НЕ ПОМІНЯВШИ СТАВЛЕННЯ ДО ДУХОВНОСТІ?
В нашому лексиконі чомусь існує так багато слів, про значення котрих ми не задумуємось, надягаючи на них вульгарну, тобто простонародну мережу уявлень. Наприклад, звичайнісінький совок став уособленням цілої 90-літньої епохи, православіє (при тому ортодоксальне) стало уособленням однієї з релігійних груп котра менше всього зважає на Духовні Першоджерела, а більше звертається до власних передань або й взагалі в своїй практиці поклоніння вдається до вживання чужих, не властивих для неї обрядів та цінностей, лише тому що ці обряди є просто розважальними шоу для народу та ще й спонсоруються владою. Чеснотою у нас стало роздавання грошей та одягу, хоча першопочатково поняття «чеснота» має зовсім інший характер. Бо всі звикли до милозвучного слов'янського «благодєтєль» - і не знаємо що воно означає насправді. Так само не знаємо, що благодать – це несподіваний добрий вчинок, а не колокол на храмі, що благоговіння - це значить брати на себе Чиюсь волю, відтак, благоговіти перед Богом неможливо в храмі, йому можна благоговіти лише в повсякденному побуті, живучи згідно з Його Правилами, Його Конституцією, не перекручуючи доктрин. Ми навіть не розуміємо, що рівність і справедливість — це не одне і теж. Бо якщо стареньку бабцю поставити в рівні умови виживання з молодою дівчиною… або якщо простому перехожому дати на один день такі ж фізичні навантаження, як наприклад боксеру… якщо тракториста вмовити проїхатись на гоночній машині… або якщо депутата поставити в умови простого селянина… хоча… останнє було б таки справедливим. Релігією ми вважаємо лише збірку якихось незрозумілих стародавніх канонів, хоча грецьке слово «реліґіос» означає «поклоніння, або ж надавання якомусь явищу, предмету, особі, особливого значення, ставлячи його на перше місце свого життя». Саме по собі слово «реліґіос» не шкідливе, поки воно збудоване на якомусь фундаменті – на системі власних переконань. Якщо ж людина каже, що не має переконань, або ж коли каже, що ніколи не займалася «реліґіос» - обманює сама себе. Це знову простонародне уявлення деяких слів заважає нам усвідомити, що навіть коли ми славили в свій час Леніна і партію – це теж було «реліґіос» , тому що деякі люди вірили переконанням і ставили ту систем переконань (ідеологію) на перше місце свого життя, ба, навіть після смерті люди поклоняются цій особі, ставлячи її на перше місце свого життя, інакше не було б стільки пам'ятників — жертовників поклоніння мертвій людині. Самий більший жертовник, в якому після сметрі домує ленін, знаходится в Москві — мавзолей. Правда, він ще зіграє злий жарт з тією країною, але то потім… правда.. не сам мавзолей завдасть їм шкоди, а ідеологія, котрої навчив їх той чоловік. Але в свій час люди ставили цю особу на перше місце свого життя, викорінюючи інші переконання не тільки в собі самому, а й в цілому народі, войовничо борючись з іншими системами переконань… по суті викорінюючи всі «реліґіос» разом із тими, хто їм поклонявся.
15 Прибитий передчасним смутком батько,
зробивши образ зарання забраної дитини,
недавно померлу людину тепер як бога почитає
і встановлює для своїх підлеглих таїнства та обряди.
16 А потім цей нечестивий звичай з часом закріпився,
і його зберігають як закон.
17 Та й на веління князів виявлювано різьбленим подобам шану.
А чию особу почитати люди не могли, бо жила в далеких землях,
то уявивши собі її віддалений вигляд,
виробляли видиму подобу царя, якого шанували,
щоб ревно вклонитися відсутньому наче присутньому.
18 До поширення культу серед тих, які царя не знали,
причинилося й честолюбство майстра;
19 він бо, бажаючи приподобатись володареві,
уживав свого мистецтва, щоб образ вийшов куди кращий;
20 юрба ж захоплена красою твору,
почала вважати гідним почитання того,
що його нещодавно шанувала як людину.
21 І те стало в людському житті пасткою,
бо люди, піддавшись нещастю або гнобленню,
приклали каменю та д