Вимагаємо від Президента України не підписувати Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року (проект Закону № 6232 від 23 березня 2017 року) (далі – Закон № 6232) та накласти на нього вето, а після його повернення на повторний розгляд Верховної Ради України - відкликати його, оскільки такий не враховує конституційні приписи, не узгоджуються з іншими законодавчими актами, містить численні внутрішні неузгодженості, не враховує європейських стандартів щодо чіткості, ясності, зрозумілості, стислості, послідовності, ефективності, результативності та пропорційності закону. Зокрема:
- У ЦПК України (в редакції Закону № 6232) не враховано вимог статті 19 Конституції України. Зокрема, при визначенні судового розсуду використовуються різноманітні мовні конструкції, такі, як «суд може», «суд має право», «визнається судом», «за ініціативою суду», «суд сприяє примиренню сторін». Наявність у Законі № 6232 подібних конструкцій є неприйнятною, оскільки дає можливість суддям зловживати своїми дискреційними повноваженнями при вирішенні судових справ, що зумовлює виникнення корупційних ризиків.
- Статтею 7 ЦПК України (в редакції Закону № 6232) передбачено, що у разі якщо суд дійде висновку, що фото-, кіно-, теле- чи відеозйомка, а також транслювання перебігу судового засідання по радіо і телебаченню, в мережі Інтернет заважають ходу судового процесу, суд може заборонити або обмежити їх проведення, про що постановляє вмотивовану ухвалу. Зазначене положення у зв’язку з повною дискрецією повноважень суду може призвести до порушення такої засади судочинства, як гласність судового процесу.
- Статтею 45 ЦПК України (в редакції Закону № 6232) передбачено положення щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами, а також передбачено, що за зловживання правами учасником судового процесу суд може застосувати до нього відповідні заходи, передбачені ЦПК України. На наш погляд, дискреційні повноваження суду можуть призвести до порушення права на справедливий суд, право на який передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
- Стаття 129 ЦПК України (в редакції Закону № 6232) передбачає порядок виклику відповідача, місце проживання, перебування, місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, що на практиці може призвести до порушення права відповідачів на справедливий суд та порушення принципів гласності та відкритості судового процесу, що передбачені статтями 7 та 8 проекту, адже не всі громадяни України мають можливість для підключення Інтернету та доступу до такого сайту.
- ЦПК України (в редакції Закону № 6232) передбачено, що у разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення судових витрат або несплати у визначений судом строк відповідних сум авансом суд вправі відхилити клопотання про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування або огляд доказів та ухвалити рішення на основі інших поданих учасниками справи доказів або скасувати раніше постановлену ухвалу про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування доказів або огляд доказів за місцем їх знаходження. Зазначені положення, не враховують вимоги статей 8, 22, 55, 64, 68 Конституції України та можуть обмежувати право особи на доступ до правосуддя і таким чином призвести до порушення статей 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
- ЦПК України (в редакції Закону № 6232) передбачено, що як захід забезпечення судових витрат суд з урахуванням конкретних обставин справи має право, за клопотанням відповідача, зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв'язку із розглядом справи (забезпечення витрат на професійну правничу допомогу). У разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду. Зазначені положення, не враховують вимоги статей 8, 22, 55, 64, 68 Конституції України та можуть обмежувати право особи на доступ до правосуддя і таким чином призвести до порушення статей 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
- У ЦПК України (в редакції Закону № 6232) штраф визначено одним із заходів процесуального примусу (пункт 5 частини першої статті 145, стаття 149 проекту). Зокрема, відповідно до приписів статті 149 Кодексу суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від 0,5 до п'яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин суб'єктом владних повноважень тощо. Таким чином, ЦПК України (в редакції Закону № 6232) наділяє суддів широкими повноваженнями щодо накладення штрафу, який за своєю природою є мірою адміністративної відповідальності і представляє собою грошове стягнення, тобто є обтяженням майнового характеру, на учасників процесу за дії, які не підпадають під ознаки правопорушення.
- Відповідно до статті 186 ЦПК України (в редакції Закону № 6232) позовна заява повертається, зокрема у випадку, коли до заяви не додано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. Зазначене положення викладено без урахування положень статей 22 і 55 Конституції України.
- Статтею 243 ЦПК України (в редакції Закону № 6232) передбачено, що тривалість судових дебатів визначається головуючим з урахуванням думки учасників справи, виходячи з розумного часу для викладення промов. Отже, ця стаття містить обмеження прав громадян у судовому процесі. До того ж проектом не визначено, що мається на увазі під формулюванням «виходячи з розумного часу для викладення промов», тим більше жодним законодавством це питання не врегульовано.
Загалом більш як сто положень Закону № 6232 суперечать Конституції України та/або міжнародним договорам (зокрема, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), які були ратифіковані Україною.
Закон № 6232 суттєво обмежує права громадян на доступ до правосуддя, а тому такий є неприйнятним.