№22/042400-еп
Вимагаємо внести до Верховної Ради України цей Закон "Про внесення змін до Законів України щодо щеплень", як невідкладний для розгляду й прийняття за основу й в цілому, щоб запобігти подальшим смертям від так званої "вакцинації". А насправді ціляспрямованого геноциду, з метою послабити імунітет, викликати незворотні зміни в органах і системах імунної системи, викликати стани несумісні з життям. Зокрема й синдром раптової дитячої смерті у новонароджених після вакцинації.
Автор (ініціатор): Намистюк Денис Анатолійович
Дата оприлюднення: 22 січня 2018
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про внесення змін до Законів України щодо щеплень
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
I. Внести до Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” (N 4004-XII(4004-12)від 24 лютого 1994 року), такі зміни:
1. Статтю 5 викласти в новій редакції:
Стаття 5. Обов'язки громадян
Громадяни зобов'язані:
піклуватися про своє здоров'я та здоров'я і гігієнічне
виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;
проходити обов'язкові медичні огляди;
виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної
санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного
санітарно-епідеміологічного нагляду.
2. Статтю 27 виключити.
ІI. Внести до Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” (N 1645-III ( 1645-14 ) від 6 квітня 2000 року), такі зміни:
1. Статтю 12 виключити.
2. Статтю 15 викласти в новій редакції:
Прийом дітей до виховних, навчальних, оздоровчих та інших
дитячих закладів проводиться за наявності відповідної довідки
закладу охорони здоров'я, в якому дитина перебуває під медичним
наглядом. Довідка видається на підставі даних медичного огляду
дитини, якщо відсутні медичні протипоказання для її перебування у
цьому закладі і вона не перебувала в контакті з хворими на інфекційні хвороби або бактеріоносіями.
Порядок проведення медичних оглядів дітей і форма довідки для
прийому їх до дитячих закладів установлюються спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань
охорони здоров'я.
Працівники дитячих закладів підлягають обов'язковим
профілактичним медичним оглядам з метою виявлення хворих на
інфекційні хвороби та бактеріоносіїв у порядку, встановленому
законодавством.
Працівники дитячих закладів зобов'язані:
вести постійне спостереження за станом здоров'я дітей, а в
разі виявлення хворого на інфекційну хворобу - вжити заходів для
його ізоляції від здорових дітей та негайно повідомити про цей
випадок відповідний заклад охорони здоров'я;
систематично проводити гігієнічне навчання та виховання
дітей.
3. Частину першу статті 11 викласти в новій редакції:
Організація та проведення профілактичних і протиепідемічних
заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України,
обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та
бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних
досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні,
транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої
сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг,
а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень,
гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
4. Абзаци 15, 24 статті 1 виключити.
ІІІ. Внести до Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров'я” (N 2801-XII ( 2801-12 ) від 19 листопада 1992 року), такі зміни:
1. Статтю 10 викласти в новій редакції:
Громадяни України зобов'язані:
а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не
шкодити здоров'ю інших громадян;
б) у передбачених законодавством випадках проходити
профілактичні медичні огляди;
в) надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які
знаходяться у загрозливому для їх життя і здоров'я стані.
ІV. Порядок набрання чинності та введення в дію Закону України:
1. Цей закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування.
2. До приведення у відповідність із цим Законом інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
3. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
1) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення інших законів у відповідність із цим Законом;
2) привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
3) забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону. Кабінет Міністрів України у місячний термін з дня опублікування закону, зобов’язується привести всі нормативно-правові акти у відповідність із ним.
Президент України
м. Київ,
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України “Про внесення змін до Законів України щодо щеплення”
1. Необхідність прийняття даного законопроекту.
Згідно статті 2 Конвенції про права людини та біомедицину –
інтереси та благополуччя окремої людини превалюють над виключними інтересами усього суспільства або науки.
Згідно статті 5 Конвенції про права людини та біомедицину –
Будь-яке втручання у сферу здоров'я може здійснюватися тільки після добровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи. Такій особі заздалегідь надається відповідна інформація про мету і характер втручання, а також про його наслідки та ризики. Відповідна особа у будь-який час може безперешкодно відкликати свою згоду.
Статті 5, 27 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, статті 12, 15 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, стаття 10 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров'я” передбачають примусову вакцинацію(щеплення) населення. А отже не відповідають статті 5 Конвенції про права людини та біомедицину, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 7 Декларації про права корінних народів.
Стосовно свідомої згоди: на превеликий жаль, більшість населення України, не вивчає ані в межах навчальної програми середньої загальноосвітньої школи, ані в межах навчальної програми вищих навчальних закладів, фундаментальні дисципліни, такі як - анатомія людини, фізіологія людини, медична генетика; мікробіологія, вірусологія та імунологія; гістологія, цитологія та ембріологія; професійно-орієнтовані дисципліни, такі як – патологічна фізіологія, патологічна анатомія, онкологія, внутрішні хвороби з професійними хворобами, клінічна імунологія та алергологія, клінічна фармакологія, дитячі хвороби, інфекційні хвороби.
Отже, фактично, громадяни України не мають знань, на підставі яких, мають надавати інформовану згоду.
І жоден лікар не спроможен прочитати навчальну програму хоча б першого курсу медичного університету, навіть маючи науковий ступінь доктора медичних наук, пацієнту.
Слід зауважити, що пацієнт в такій ситуації менш обізнаний з медичним втручанням, навіть за студента першого курсу медичного університету. А як відомо, незнання закону не звільняє від відповідальності… Проте держава, в процесі навчання в середній загальноосвітньої школі, не надає громадянам України життєвонеобхідних знань з медицини, в обсягах необхідних для розуміння застосування методів діагностики, профілактики та лікування.
З чого слід зробити висновок, що майже кожен пацієнт потребує адвоката або представника, який володіє достатніми знаннями в галузі медицини.
А система освіти потребує докорінного реформування і перегляду навчальних програм.
З історії питання: вперше вакцинацію було здійснено в 1796 році англійським лікарем Едвардом Дженнером, який за 15 гіней придбав титул доктора медицини у шотландському університеті Сент-Ендрюс.
Його щеплений син, після отримання щеплення від віспи, був протягом всього свого життя хворою людиною, страждав на розумову відсталість та помер у віці 21 року від туберкульозу.
Проти псевдодоктора та його методів у 1880 році в Англії виступили, зокрема, професор анатомії Кембриджського університету Чарльз Крайтон, професор порівняльної патології та бактеорології Королівського коледжу в Лондоні Едгард Крукшенк, розуміючи небезпеку для життя і здоров’я та шкідливість щеплень.
В 1884 році Лев Бразоль підтверджував той факт, що щеплення передбачають захворювання натуральною віспою в своїй праці “О
мнимой пользе и действительном вреде оспопрививания”.
В доповіді 1883 року англійського лікаря Алінсона зокрема зазначалось: “Подивіться, як ми робимо на цьому гроші! За кожне щеплення платиться шилінг або 6 шилінгів і 6 пенсів, і ще премія за хорошу роботу!”
Мотивація до сьогодні лишається незмінною.
Згідно з висновками парламентської слідчої комісії Верховної Ради України під головуванням народного депутата Віктора Коржа про результати розслідування причин смерті учня з Краматорська і багаточисельних випадків госпіталізації після проведення вакцинації від кору і краснухи, стверджується, що окрім вакцинації, що є, по суті, інфікуванням ослабленим живим вірусом кору, інших причин, які могли б призвести до смерті молодої людини, не встановлено.
Отже щеплення, профілактичне щеплення, вакцинація є по суті геноцидом Українського народу і методом отримання чималих прибутків, відмиванням коштів здобутих злочинним шляхом!
2. Цілі та завдання законопроекту.
Даний проект Закону захистить право громадян України на життя і здоров’я від протиправних посягань та скасовує норми законів що не відповідають міжнародним договорам.
3. Основні положення законопроекту.
Даний проект Закон вносить зміни у Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, зокрема викладається у новій редакції стаття 5 Закону, виключається стаття 27. Вносяться зміни у Закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, зокрема викладається у новій редакції стаття 15, частина перша статті 11 Закону, виключається стаття 12, абзаци 15, 24 статті 1. Вносяться зміни у Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров'я”, а саме викладається у новій редакції стаття 10.
4. Стан нормативно-правової бази у сфері правового регулювання.
Відносини у сфері правового регулювання законопроекту регулюються Законами України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про захист населення від інфекційних хвороб”, “Основи законодавства України про охорону здоров'я”, в які вносяться зміни.
5. Фінансово-економічне обґрунтування.
Прийняття даного законопроекту не потребує додаткових матеріальних чи інших витрат. Забезпечить економію мільярдів гривень державного бюджету України, які щорічно витрачаються на закупівлю вакцин та забезпечення вакцинації(щеплення) населення.
6. Очікувані соціально-економічні наслідки.
Прийняття проекту Закону України “Про внесення змін до Законів України щодо щеплення” забезпечить дотримання Україною європейських стандартів права, прецендентного права Європейського суда з прав людини та забезпечить дотримання в Україні прав людини, гарантованих статтею 5 Конвенції про права людини та біомедицину, статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 7 Декларації про права корінних народів.
Зменшить смертність та захворюваність на небезпечні захворювання серед населення, покращить стан імунної системи окремої людини.
А як наслідок і якість життя.
Про внесення змін до Законів України щодо щеплень
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
I. Внести до Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” (N 4004-XII(4004-12)від 24 лютого 1994 року), такі зміни:
1. Статтю 5 викласти в новій редакції:
Стаття 5. Обов'язки громадян
Громадяни зобов'язані:
піклуватися про своє здоров'я та здоров'я і гігієнічне
виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;
проходити обов'язкові медичні огляди;
виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної
санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного
санітарно-епідеміологічного нагляду.
2. Статтю 27 виключити.
ІI. Внести до Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” (N 1645-III ( 1645-14 ) від 6 квітня 2000 року), такі зміни:
1. Статтю 12 виключити.
2. Статтю 15 викласти в новій редакції:
Прийом дітей до виховних, навчальних, оздоровчих та інших
дитячих закладів проводиться за наявності відповідної довідки
закладу охорони здоров'я, в якому дитина перебуває під медичним
наглядом. Довідка видається на підставі даних медичного огляду
дитини, якщо відсутні медичні протипоказання для її перебування у
цьому закладі і вона не перебувала в контакті з хворими на інфекційні хвороби або бактеріоносіями.
Порядок проведення медичних оглядів дітей і форма довідки для
прийому їх до дитячих закладів установлюються спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань
охорони здоров'я.
Працівники дитячих закладів підлягають обов'язковим
профілактичним медичним оглядам з метою виявлення хворих на
інфекційні хвороби та бактеріоносіїв у порядку, встановленому
законодавством.
Працівники дитячих закладів зобов'язані:
вести постійне спостереження за станом здоров'я дітей, а в
разі виявлення хворого на інфекційну хворобу - вжити заходів для
його ізоляції від здорових дітей та негайно повідомити про цей
випадок відповідний заклад охорони здоров'я;
систематично проводити гігієнічне навчання та виховання
дітей.
3. Частину першу статті 11 викласти в новій редакції:
Організація та проведення профілактичних і протиепідемічних
заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України,
обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та
бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних
досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні,
транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої
сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг,
а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень,
гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
4. Абзаци 15, 24 статті 1 виключити.
ІІІ. Внести до Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров'я” (N 2801-XII ( 2801-12 ) від 19 листопада 1992 року), такі зміни:
1. Статтю 10 викласти в новій редакції:
Громадяни України зобов'язані:
а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не
шкодити здоров'ю інших громадян;
б) у передбачених законодавством випадках проходити
профілактичні медичні огляди;
в) надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які
знаходяться у загрозливому для їх життя і здоров'я стані.
ІV. Порядок набрання чинності та введення в дію Закону України:
1. Цей закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування.
2. До приведення у відповідність із цим Законом інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
3. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
1) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення інших законів у відповідність із цим Законом;
2) привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
3) забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону. Кабінет Міністрів України у місячний термін з дня опублікування закону, зобов’язується привести всі нормативно-правові акти у відповідність із ним.
Президент України
м. Київ,
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України “Про внесення змін до Законів України щодо щеплення”
1. Необхідність прийняття даного законопроекту.
Згідно статті 2 Конвенції про права людини та біомедицину –
інтереси та благополуччя окремої людини превалюють над виключними інтересами усього суспільства або науки.
Згідно статті 5 Конвенції про права людини та біомедицину –
Будь-яке втручання у сферу здоров'я може здійснюватися тільки після добровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи. Такій особі заздалегідь надається відповідна інформація про мету і характер втручання, а також про його наслідки та ризики. Відповідна особа у будь-який час може безперешкодно відкликати свою згоду.
Статті 5, 27 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, статті 12, 15 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, стаття 10 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров'я” передбачають примусову вакцинацію(щеплення) населення. А отже не відповідають статті 5 Конвенції про права людини та біомедицину, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 7 Декларації про права корінних народів.
Стосовно свідомої згоди: на превеликий жаль, більшість населення України, не вивчає ані в межах навчальної програми середньої загальноосвітньої школи, ані в межах навчальної програми вищих навчальних закладів, фундаментальні дисципліни, такі як - анатомія людини, фізіологія людини, медична генетика; мікробіологія, вірусологія та імунологія; гістологія, цитологія та ембріологія; професійно-орієнтовані дисципліни, такі як – патологічна фізіологія, патологічна анатомія, онкологія, внутрішні хвороби з професійними хворобами, клінічна імунологія та алергологія, клінічна фармакологія, дитячі хвороби, інфекційні хвороби.
Отже, фактично, громадяни України не мають знань, на підставі яких, мають надавати інформовану згоду.
І жоден лікар не спроможен прочитати навчальну програму хоча б першого курсу медичного університету, навіть маючи науковий ступінь доктора медичних наук, пацієнту.
Слід зауважити, що пацієнт в такій ситуації менш обізнаний з медичним втручанням, навіть за студента першого курсу медичного університету. А як відомо, незнання закону не звільняє від відповідальності… Проте держава, в процесі навчання в середній загальноосвітньої школі, не надає громадянам України життєвонеобхідних знань з медицини, в обсягах необхідних для розуміння застосування методів діагностики, профілактики та лікування.
З чого слід зробити висновок, що майже кожен пацієнт потребує адвоката або представника, який володіє достатніми знаннями в галузі медицини.
А система освіти потребує докорінного реформування і перегляду навчальних програм.
З історії питання: вперше вакцинацію було здійснено в 1796 році англійським лікарем Едвардом Дженнером, який за 15 гіней придбав титул доктора медицини у шотландському університеті Сент-Ендрюс.
Його щеплений син, після отримання щеплення від віспи, був протягом всього свого життя хворою людиною, страждав на розумову відсталість та помер у віці 21 року від туберкульозу.
Проти псевдодоктора та його методів у 1880 році в Англії виступили, зокрема, професор анатомії Кембриджського університету Чарльз Крайтон, професор порівняльної патології та бактеорології Королівського коледжу в Лондоні Едгард Крукшенк, розуміючи небезпеку для життя і здоров’я та шкідливість щеплень.
В 1884 році Лев Бразоль підтверджував той факт, що щеплення передбачають захворювання натуральною віспою в своїй праці “О
мнимой пользе и действительном вреде оспопрививания”.
В доповіді 1883 року англійського лікаря Алінсона зокрема зазначалось: “Подивіться, як ми робимо на цьому гроші! За кожне щеплення платиться шилінг або 6 шилінгів і 6 пенсів, і ще премія за хорошу роботу!”
Мотивація до сьогодні лишається незмінною.
Згідно з висновками парламентської слідчої комісії Верховної Ради України під головуванням народного депутата Віктора Коржа про результати розслідування причин смерті учня з Краматорська і багаточисельних випадків госпіталізації після проведення вакцинації від кору і краснухи, стверджується, що окрім вакцинації, що є, по суті, інфікуванням ослабленим живим вірусом кору, інших причин, які могли б призвести до смерті молодої людини, не встановлено.
Отже щеплення, профілактичне щеплення, вакцинація є по суті геноцидом Українського народу і методом отримання чималих прибутків, відмиванням коштів здобутих злочинним шляхом!
2. Цілі та завдання законопроекту.
Даний проект Закону захистить право громадян України на життя і здоров’я від протиправних посягань та скасовує норми законів що не відповідають міжнародним договорам.
3. Основні положення законопроекту.
Даний проект Закон вносить зміни у Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, зокрема викладається у новій редакції стаття 5 Закону, виключається стаття 27. Вносяться зміни у Закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, зокрема викладається у новій редакції стаття 15, частина перша статті 11 Закону, виключається стаття 12, абзаци 15, 24 статті 1. Вносяться зміни у Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров'я”, а саме викладається у новій редакції стаття 10.
4. Стан нормативно-правової бази у сфері правового регулювання.
Відносини у сфері правового регулювання законопроекту регулюються Законами України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про захист населення від інфекційних хвороб”, “Основи законодавства України про охорону здоров'я”, в які вносяться зміни.
5. Фінансово-економічне обґрунтування.
Прийняття даного законопроекту не потребує додаткових матеріальних чи інших витрат. Забезпечить економію мільярдів гривень державного бюджету України, які щорічно витрачаються на закупівлю вакцин та забезпечення вакцинації(щеплення) населення.
6. Очікувані соціально-економічні наслідки.
Прийняття проекту Закону України “Про внесення змін до Законів України щодо щеплення” забезпечить дотримання Україною європейських стандартів права, прецендентного права Європейського суда з прав людини та забезпечить дотримання в Україні прав людини, гарантованих статтею 5 Конвенції про права людини та біомедицину, статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 7 Декларації про права корінних народів.
Зменшить смертність та захворюваність на небезпечні захворювання серед населення, покращить стан імунної системи окремої людини.
А як наслідок і якість життя.
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Козир Марина Анатоліївна
19 квітня 2018
2.
Косінський Федір Миколайович
09 квітня 2018
3.
Мелянчук Григорій Федорович
31 березня 2018
4.
Шевченко Віталій Миколайович
30 березня 2018
5.
Лобастов Олег Олексійович
30 березня 2018
6.
Птіцина Дарія Андріївна
29 березня 2018
7.
Фесенко Андрей Владимирович
29 березня 2018
8.
Сінькевич Тетяна Володимирівна
23 березня 2018
9.
Моісєєв Євгеній Олександрович
23 березня 2018
10.
Костенко Дмитро Андрійович
22 березня 2018
11.
Лисов Олександр Васильович
22 березня 2018
12.
Косенко Андрій Борисович
19 березня 2018
13.
Шкода Анастасія Сергіївна
17 березня 2018
14.
Мельник Анжеліка Василівна
15 березня 2018
15.
Полiщук Наталiя Григорiвна
14 березня 2018
16.
Румянцева Валентина Володимирівна
14 березня 2018
17.
Тимченко Тетяна Олександрівна
11 березня 2018
18.
Батицький Олександр Миколайович
11 березня 2018
19.
Шпотак Наталя Станіславівна
09 березня 2018
20.
Дмитриева Валерия Наумивна
07 березня 2018
21.
Валицька Ірина Анатоліївна
07 березня 2018
22.
Голуб Лідія Василівна
07 березня 2018
23.
Шепелева Юлія Ігорівна
06 березня 2018
24.
Коцур Юлія Василівна
03 березня 2018
25.
Рожкова Олеся Вячеславовна
03 березня 2018
26.
Кольцова Ганна Павлівна
28 лютого 2018
27.
Соболь Анна Сергіївна
28 лютого 2018
28.
Смелянська Світлана Вікторівна
28 лютого 2018
29.
Малишак Андрій Васильович
27 лютого 2018
30.
Чуйко Юлія Іванівна
27 лютого 2018