Ліквідація посад заступників директорів закладів освіти із виховної роботи. Епоха масовиків-витівників у школах повинна закінчитися. Так як це суперечить Закону України "Про декомунізацію" , а така робота не відповідає світовим стандартам освіти.

Не знаю, як із пам’ятниками та вулицями і їх назви , але у переважній більшості шкіл декомунізація й не розпочиналася. Бо методологічні засади й технологія організації того, що називається «виховний процес», будується, як і в епоху розвинутого соціалізму, на тих же комуністичних засадах. Лише додали трішки шароварщини та національного колориту, змінивши зміст.
Розглянимо історично коли у школах з’явився так званий інститут виховної роботи і яка його була мета. Виявляється , що її створила політична подруга В.І.Леніна , Н.К. Крупська , до цього окремого поняття як виховна робота в школі не існувало , мета якої була створення юного ленінця , що продукує ідеали комунізму. Тобто мета суто політична і лише для пропаганди існуючої системи. Потім все , за нашою традицією, обросло цілим інститутом і піонервожата стала дивним чином заступником директора з виховної роботи. А що на Заході? Виявляється окремого такої структури в школах просто не існує , або , якщо і є , то вона не стосується навчальної діяльності і провадиться лише у позаурочний час.
Що ж відбулося після настання Незалежності ?
Тобто, старезну бабцю, котра називається «виховна робота», трішки підфарбували дешевою косметикою, і бабця продовжує свій комуно-соціалістичний пляс в стилі настанов Н. К. Крупської. Між іншим, спадщину цього «теоретика» ще й досі вивчають в курсі Історії педагогіки в деяких педуніверситетах. А ви про декомунізацію.

Що, на мою думку, має означати «декомунізація в школі»?
Як яскраво помітив , Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти
І ця думка є абсолютно слушною і правильною.
По-перше, це ліквідація посад заступників директорів закладів освіти із виховної роботи. Епоха масовиків-витівників у школах повинна закінчитися.
По-друге. Потрібно назавжди забути про поділ освітнього процесу на «навчальний» і «виховний». У школі повинно бути створене таке середовище, у якому кожен його елемент впливає на формування людини. Без усіляких планів виховної роботи, конкурсів, виховних годин та інших «мєропріятій»...
По-третє. МОН нарешті повинно домогтися виконання власного наказу про заборону збирання звітів за проведену «виховну роботу».
А для цього (по-четверте) необхідно ліквідувати посади методистів із отієї виховної роботи в усіх методичних кабінетах, центрах, відділах, які цю інформацію збирали, збирають й не думають припиняти це робити. Як і давати вказівки, котрі проводити конкурси, огляди, виховні години, свята, фестивалі, лінійки та інші «мєропріятія» чи флешмоби (по-моднячому).
По-п’яте.... Цей перелік може бути дуже довгим. Але, очевидно, що не я його маю робити. Як не дивно, що таке «декомунізація» в освіті, ми не чуємо ні від учених, котрі на науковому (!) рівні займаються отією осоружною «виховною» роботою, ні від ідеологів отієї роботи на рівні органів управління освітою. Адже сам вчитель , це ї є уособлення виховання , і особистий приклад для дітей і на цьому, з точки зору виховання, має бути у школі і все!

Так я вже підготував звернення до міністерства , а також петицію до Президента з вимогою виконати Закон України "Про декомунізацію" і у школах , ліквідувавши ганебний комуністичний виховний відділ.
Тому знищення пам’ятників і зміна назв - це далеко не все. Бо буде так, як в одній із шкіл: одяг, на гіпсових скульптурах піонера та піонерки біля входу до школи, перефарбували у жовто-блакитний кольори. Й подали звіт про декомунізацію. Крапка.