Про створення при офісах виконавців комунальних послуг постійно діючих комісій з розгляду і розв'язання суперечностей, спірних питань, що виникають між споживачами та виконавцями послуг.

ПРЕАМБУЛА.

Бездумне впровадження державою концепції захисту бізнесу від утисків з боку правоохоронних і державних контролюючих органів, потроху призвело до такого стану речей, при якому сумлінний споживач товарів і послуг фактично опинився кинутим на поталу бізнесовому свавіллю.
Не обійшло стороною це лихо і сфери комунальних послуг (КП), де волюн-таризм природних монополістів набув просто вражаючих своїм цинізмом і зухвалістю форм.

І тут нема нічого дивного. Адже позбавивши прокуратуру загального нагляду за додержанням законності, завдяки якому прокурори могли реагувати на звернення громадян щодо порушення законодавства суб'єктами господарювання і, принаймні, надсилати останнім приписи на термінове усунення таких порушень;
не надавши пересічному громадянину право на звернення до Конституційного суду (зрештою і до будь-якого державного органу) за офіційним тлумаченням законів України, які державні службовці різнокаліберного штибу і посадові особи виконавців КП часто тлумачать як їм заманеться і, переважно, на шкоду інтересам споживачів;
хоч і задекларувавши право споживача на вибір виконавця КП, але не забезпечивши цього права реальним поділом ринку КП;
не визначивши дієвих механізмів примусу, завдяки яким місцеві органи влади, що уповноважені здійснювати контроль за дотриманням законодавства в сфері житлово-комунальних послуг, могли би, в рамках реагування на звернення споживачів, ефективно відновлювати права останніх, що порушуються виконавцями КП, — держава відібрала у споживачів КП практично усі можливості для оперативного і дешевого (вже навіть не кажемо – безкоштовного) вирішення спірних питань з виконавцем КП, залишивши тим споживачам лише примарну ідею розв'язання суперечностей у судовому порядку (тут, звичайно, мова йде виключно про питання, які жодним чином не вдається вирішити на рівні безпосереднього спілкування з виконавцем КП).

При цьому, ідею відновлення справедливості через суди держава облачила у доволі обтяжливу, неповоротку і незручну для пересічного громадянина форму, зумовлену:
а) непід'ємним для нього розміром судового збору і безліччю супутніх (безвихідно-обов'язкових) судових витрат, що перетворили громадянина у дійну корову, а суд — із інституту правосуддя і захисту порушених прав в звичайну госпрозрахункову установу, яка опікується, першочергово, зароблянням грошей на своє власне існування;
б) позбавленням його права на представництво у суді особою, яка професійно не належить до адвокатського угруповання вимагателів, однак до якої він має просту людську довіру;
в) катастрофічною нестачею суддів і, як наслідок, усіма супутніми негараздами: великою перевантаженістю судів справами, виниклим системним простроченням тер-мінів їх розгляду судами, під різними приводами затягуванням, — на місяці і, навіть, роки, — з прийняттям судових рішень. До цього клубка проблем додамо і об’єктивний чинник — банальну фізичну неспроможність судді, як людської особини, опрацювати навалу розподілених на нього справ та, при цьому, ще і якось примудритися ретельно в них розібратись;
г) не подоланою корупцією у судах, подекуди не дуже високою кваліфікацією суддів та, почасту, просто їх лінивим небажанням вникати по вуха в суть спору (з якого вони не мають дивідентів), а отже, і мізерно-малими шансами для споживача отримати справедливе і правосудне рішення (особливо в ситуаціях, коли з окремих питань ще і нема повної законодавчої визначеності).

При цьому слід констатувати, що в нинішніх реаліях виконавець КП ніким (і нічим) не обмежений у своїх примхах здійснювати такі нарахування, які особисто він вважає за потрібне! Його вибрики (законні і незаконні, обґрунтовані і необґрунтовані, розумні і відверто дебільні) можуть сипатися на споживача безперервно і в будь-якій кількості: цей виконавець то нараховує борги, то грається з тарифами, то втрачає бази даних по платежах, то міняє форму рахунків/повідомлень, приховуючи важливу для споживача інформацію по особовому рахунку тощо. А при зверненні споживача безпосередньо до виконавця КП, найманий персонал останнього нахабно бреше в очі, вигадуючи усілякі небилиці, аби лише виправдати вчинені виконавцем порушення. Зрозуміло, що просто нереально по кожному такому епізоду звертатись до суду, чим і користується аморальний виконавець КП. Тим часом, в результаті отаких його дій створюється та сумнозвісна облікова плутанина, що є переважною причиною довжезних черг в конторах виконавців КП і яка, в будь-якому разі, потім виходить боком … тому ж споживачу: адже це його "борги" ростуть, а разом з ними збільшуються і суми пені, стягнення якої держава не забарилася відновити (не виключено, що на вимогу тих самих виконавців КП). Не додає оптимізму і те, що письмові заяви і скарги споживача виконавець КП часто просто ігнорує або свідомо не відповідає по суті таких звернень: адже він добре усвідомлює свою безкарність через ту виснажливу тяганину, з якою вочевидь зіткнеться споживач, спробуй він через суд (адже іншого шляху йому, наразі, поки що не передбачили!) довести свою правоту…


ПРОПОЗИЦІЯ.

За таких умов, єдиний вихід до вирівнювання сторін у дійсних, а не лише задекларованих, правах і, головне, — можливості ці права захистити (відновити) оперативно і не спустошуючи свій гаманець, — бачиться у побудові такої собі "досудової інстанції" у суперечці між споживачем та виконавцем КП, а саме: створенні при офісах місцевих підприємств і організацій – виконавців КП (точніше, — при їхніх департаментах, що опікуються роботою зі споживачами або при офісах громадських приймалень) постійно діючих комісій (ПДК), що мали би завданням розглядати та розв'язувати суперечності, спірні питання (коротко — врегульовувати спори (ВС)), що виникають між споживачами та відповідним виконавцем КП (далі за текстом — ПДКВС).

[ВІДСТУП. Ідея ця не претендує на новизну. Так до 2012 року при головному офісі ПАТ «Київенерго» в м. Києві (що розташований за адресою: вул. Мельникова, 31) функціонував т.зв. «Інформаційно-консультативний центр» (ІКЦ), в рамках якого діяла така комісія з розгляду та розв'язання суперечностей, спірних ситуацій між ПАТ «Київенерго» і споживачами (електричної енергії) м. Києва і яка регулярно збиралася на свої засідання, участь в яких приймали, окрім зацікавлених осіб, також представники Київського територіального представництва НКРЕ та інспекції Держенергонагляду. На яких засадах і правових підставах вона існувала не знаю, але завдяки цій комісії (а точніше — професіоналізму і розуму незалежних спеціалістів, що приймали участь в її роботі) доволі швидко знаходились рішення навіть в таких складних питаннях, які не вдавалося вирішити у судовому порядку! Нажаль, у 2012 році означена комісія свою роботу чомусь припинила …]

ШЛЯХИ І ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ.

Думається, що ідею створення ПДКВС можна реалізувати через подання Кабінетом Міністрів України або НКРЕКП (як суб'єктами законодавчої ініціативи) до парламенту законопроекту про внесення змін до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та змін до інших, пов’язаних із цим Законом нормативно-правових актів. У цих змінах передбачити доповнення законодавства положеннями, що визначають і регламентують діяльність ПДКВС. Не виключається реалізація ідеї ПДКВС через відповідну Постанову уряду.

Можна приблизно окреслити певні рамкові умови, що могли би забезпечити плідну роботу такої ПДКВС. Вони бачаться такими:

1. Порядок створення і функціонування ПДКВС розробляється і затверджується Кабінетом Міністрів України. Процедура розгляду спорів ПДКВС може будуватися за аналогією розгляду питань державними комісіями як колегіальними органами, із застосуванням елементів модерації (знаходження компромісних рішень).
Діяльність ПДКВС базується на таких принципах:

1) обґрунтоване звернення споживача до комісії має бути безкоштовним;
2) комісія повинна розглядати спори виключно за письмовою скаргою споживача і лише у тих випадках, коли спірне питання в безпосередньому діалозі з виконавцем послуги споживачу вирішити не вдається. При цьому, свої скарги споживачі могли би направляти не тільки безпосередньо на комісію, а і до тих органів влади, на яких закон покладає функцію контролю в сфері житлово-комунальних послуг (наприклад, до місцевих державних адміністрацій). У таких випадках скарги споживачів на виконавців послуг органи влади могли би цілком правомірно переадресовувати не виконавцю, — як це повсюдно робиться зараз, всупереч положенню ч.4 ст.7 Закону України "Про звернення громадян", — а вже безпосередньо на розгляд ПДКВС.
3) комісія повинна мати повноваження на витребування необхідних (і лише необхідних (!)) для вирішення спору матеріалів і документів як в споживача, так і у виконавця послуг і мати повноваження на обробку персональних даних споживача "за замовчуванням" — на підставі поданої ним скарги, яка має бути належно оформленою.
4) означену комісію очолює секретар комісії. Це може бути представник департаменту житлово-комунального господарства місцевої державної адміністрації [для фахової оцінки ситуації в ракурсі дотримання обома сторонами вимог законодавства в сфері ЖКП]. Секретар також адмініструє документи і керує роботою комісії. Крім нього до складу комісії обов'язково мають входити кваліфіковані спеціалісти таких установ:

– місцевого територіального представництва НКРЕКП [для фахової оцінки ситуації в ракурсі дотримання постачальником ліцензійних умов і дотримання сторонами правил надання комунальних послуг чи користування ними];
– місцевої інспекції Держенергонагляду (чи іншої державної спеціалізованої інспекції, залежно від виду КП) [для фахової оцінки ситуації в ракурсі дотримання сторонами технічних умов експлуатації обладнання і регламентів споживання / постачання КП];
– місцевого управління юстиції [для фахової юридично-правової оцінки конк-ретної ситуації, поведінки в цій ситуації сперечальників і, особливо, — правильного тлумачення законодавчих норм],
а також – незалежний спеціаліст з бухгалтерського обліку [для фахової перевірки правильності наведених сторонами розрахунків].

5) засідання комісії мають відбуватися за участі споживача (або його представника) та виконавця КП (або його представника) із обов'язковим повідомленням сторін про день і час засідання.

2. За результатами засідання ПДКВС має складатися протокол, в резолютивній частині якого викладаються роз'яснення та рекомендації, і який в подальшому може бути використаний сторонами як преюдиціальний доказ у суді в частині встановлення обставин (якщо, звичайно, сам протокол не був оскаржений до суду в порядку адміністративного судочинства); при цьому, розгляд спору комісією не має перешкоджати сторонам звертатися за вирішенням того ж спору безпосередньо до суду.
3. Мають бути встановлені чіткі і розумні (скажімо: не більше двох місяців) строки для підготовки до розгляду і, власне, розгляду спорів.
4. Не рідше одного разу на півріччя кожна ПДКВС має звітувати перед НКРЕКП, повідомляючи останній, за результатами своєї роботи, статистичну інформацію для оперативного реагування (зокрема, щодо питань, які найчастіше поставали у спорах та проблем, з якими стикалися сторони спору та комісія і які, можливо, потребують або відповідного унормування (регулювання), або застосування штрафних санкцій до виконавця КП).

Відтак, вбачається, що створення ПДКВС вочевидь розвантажить суди від дріб-них, ординарних справ, зробить процедуру розв’язання спорів між виконавцем і споживачем КП більш простою, швидкою та ефективною і, завдяки цьому, трохи зменшить роздратування і напругу в суспільстві.