Внесення змін до ЦК України в частині поняття заповіту

Основні проблемні аспекти юридичної сутності заповіту

Головними підставами виникнення цивільних прав та цивільних обов’язків є відповідні юридичні факти, одним з яких, зокрема можна назвати заповіт. В чому полягає юридична суть даного правочину?
Національним законодавством передбачено визначення вказаного терміну. Зокрема відповідно до ст. 1233 ЦК України під «заповітом» треба розуміти особисте розпорядження, зроблене фізичною особою на випадок своєї смерті.
На нашу думку, зазначене визначення, будучи за своїм змістом нечітким, потребує істотного й невідкладного коригування. Доцільність даного підходу ми спробуємо підтвердити за допомогою таких доводів.
1. Заповіт є одностороннім правочином. Дане судження пояснюється тим, що його зміст передбачає юридичну волю, виражену одною-єдиною особою. Щоправда, такому правилу притаманний відповідний виняток, що стосується спільного заповіту, який може скласти подружжя.
2. Заповіт - це правочин, право на вчинення якого гарантовано заповідачу. Тобто, зміст вказаного розпорядження передбачає юридичне волевиявлення, зробленого заповідачем, під яким в свою чергу треба розуміти фізичну особу, яка має чи набула цивільну дієздатність в повному обсязі, а не фізичну особу, що в судовому порядку визнана обмеженодієздатною або недієздатною.
3. Заповіт є правочином, який заповідач може вчинити тільки на випадок настання відповідного юридичного факту. Під останнім необхідно розуміти біологічна смерть такого учасника цивільно-правових відносин або визнання його померлим в порядку, що передбачений законодавством України.
4. Заповіту притаманний виключно особистий характер. Вказане судження пояснюється тим, що згаданий правочин заповідачем вчиняє безпосередньо, від власного імені, а не через свого представника.
5. Заповіт є вольовим розпорядженням. Зміст даної риси полягає в тому, що заповідач, вчиняючи наведений правочин, водночас не тільки усвідомлює сутність й мету вказаної дії, а й прагне вчинити останню.
6. Заповіт є розпорядженням, якому властивий добровільний характер. Зазначене думка пояснюється тим, що заповідач, вчиняючи даний правочин, водночас не зазнає від інших осіб фізичного і/або психологічного тиску.
7. Заповіт є розпорядженням, що ґрунтується на принципі справедливості. Суть такої риси пояснюється тим що, заповідач, вчиняючи даний правочин, водночас не порушує майнові та немайнові права, гарантовані іншим особам, зокрема необхідним спадкоємцям.
8. Заповіт є формальним розпорядженням. Тобто, текст даного правочину отримав своє закріплення в двох ідентичних за своїм змістом примірниках, які, маючи рівнозначну юридичну силу, скріплюються підписом заповідача та вміщують в собі місце і дату свого складання.
9. Заповіт є розпорядженням, якому притаманний осмислений характер. Іншими словами, заповідач, вчиняючи вказаний правочин, водночас обдумує зміст вказаного правочину і наслідки, які настають внаслідок його вчинення.
10. Заповіт є формальним розпорядженням. Тобто, текст даного правочину отримав належне закріплення в 2-х ідентичних за своїм змістом примірниках, які, маючи рівнозначну юридичну силу, скріплюються підписом заповідача.
11. Заповіт є розпорядженням, який посвідчує відповідна посадова особа. Суть вказаної риси полягає в тому, що текст згаданого правочину засвідчує посвідчувальний напис, який зроблено державним або приватним нотаріусом чи іншою службовою особою, під якою необхідно розуміти головного лікаря, капітана морського судна, начальника місця позбавлення волі та ін.
12. Заповіт є розпорядженням, змісту якого притаманна абсолютна ясність.
Тобто, заповідач, вчиняючи даний правочин, може включити до його тексту різні вказівки, які будучи за своїм характером майновими або немайновими, водночас повинні чіткими та недвозначними.
13. Заповіт є розпорядженням, зміст якого передбачає відповідні складові. Зокрема заповідач у зазначеному правочині може визначити юридичну долю прав та обов’язків, які, будучи за своєю суттю майновими аб