Запровадження на національному рівні спеціального юридичного механізму перегляду вироків у кримінальних справах, в яких особи були засуджені без належної доказової бази і досі відбувають покарання

З несправедливістю або співпрацюють, або борються
Альбер Камю

Шановний пане Президенте України!

Суспільство вирішилося боротися з несправедливістю. Одна з цінностей, яку люди відстоювали на Майдані, – незалежний та справедливий суд. Суди своєю діяльністю нівелювали цю цінність.
Протягом тривалого часу правозахисники наполягають на необхідності перегляду остаточних вироків у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини, в яких обвинувачення ґрунтувалося на зізнаннях, отриманих внаслідок катувань, порушення права на відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів тощо. Прикладами таких рішень є вироки, ухвалені в справах, на які наголошується у Доповіді правозахисних організацій: Права людини в Україні-2013р. як такі, що викликають розумний сумнів щодо їх справедливості.
Причини порушення права особи на правосудний вирок були різними – це обвинувальний ухил суду, переслідування осіб з політичних, економічних чи інших мотивів, гонитва за показниками з боку представників правоохоронних органів.
Для таких справ є характерною спільна риса – обвинувачення ґрунтується на показаннях обвинуваченого, співобвинуваченого, свідка отриманих під час катувань, нелюдського поводження чи психологічного тиску органів слідства, від яких такі особи в суді відмовилися. Вироки побудовані на припущеннях, не зважаючи на те, що це є не лише порушенням КПК, але й Конституції України. Висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, не підтверджуються доказами дослідженими в судовому засіданні.
Сприятливим підґрунтям для несправедливого засудження осіб донедавна слугували положення Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року, що мав обвинувальне спрямування й не містив достатніх гарантій від несправедливого засудження осіб. Останні роки чинності Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року частка виправдувальних вироків коливалася в межах 0,2 – 0,3% від загальної кількості вироків, хоча в світі цей показник є значно вищим. Національна судова система на чолі з Верховним Судом не лише не виправляла ці помилки, а й своєю діяльністю заохочувала до свідомого їх допущення. Механізм перегляду за нововиявленими обставинами є неефективним, оскільки суди у цій процедурі не дають можливість посилатися на обставини, які були очевидними під час судового розгляду.
Єдиним виходом з такої ситуації для незаконно засуджених було звернення до Європейського суду з прав людини – і в багатьох справах воно давало результати. Однак багато засуджених осіб, будучи позбавленими доступу до правової допомоги, не знали про таку можливість і пропустили строк звернення до Європейського суду з прав людини, втративши шанси на розгляд. Іншого дієвого механізму перегляду остаточних вироків щодо осіб, засуджених на підставі сфальсифікованих доказів, з грубим порушенням права на захист фактично немає. Тому вкрай необхідним є запровадження такого механізму як надзвичайного порядку перегляду, що матиме принаймні тимчасовий характер для виправлення помилкових, несправедливих, незаконних чи свавільних вироків, ухвалених за попереднім КПК.
Запровадження механізму перегляду вироків у кримінальних справах, за якими особи були свавільно засуджені без належної доказової бази, передбачено пунктом 5.9 розділу IV «Судова реформа» Угоди про коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна».
Ураховуючи наведене, звертаємося до Вас, Президенте України, як гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, з проханням ініціювати запровадження на національному рівні спеціального юридичного механізму перегляду вироків у кримінальних справах, в яких особи були засуджені без належної доказової бази і досі відбувають покарання, – для забезпечення таким особам права на правосудний вирок та віднов