Ініціювати перейменування одної зі столичних вулиць із назвою радянських часів (на кшталт «Робоча», «Індустріальна», «Агрегаторна», «Дегенераторна» etc.) на ВУЛИЦЮ ДЖОНА МАККЕЙНА – сенатора від Республіканської партії, найбільшого друга України 2013-2018 років, захисника інтересів України в американській політиці, ініціатора сталої військово-технічної допомоги Україні.

Друзі, співгромадяни, побратими,

ми багато завинили перед тими, хто виборює українські національні інтереси на світовій дипломатичній арені, не будучи українцем за походженням чи політичною приналежністю. В Україні, єдиній європейській країні колишнього соцтабору, досі немає пам’ятника чи міської топонімики на честь Рональда Рейгана – переможця в Холодній війні між світовою демократією та радянським імперіалізмом. Людині, чия внутрішня та зовнішня політика прискорила «м’яку» трансформацію СРСР у глобальну систему світового ринку, звільнила країни центрально-східної Європи та Балтії з-під комуністичного ярма та відірвала від російської соціально-економічної пуповини.

Але якщо з Рейганом таку ситуацію ще можна якось толерувати, бо «дядюшка Роні» ніколи не приділяв спеціальної уваги Україні, ба навіть заохочував керівництво республіки не поривати з Москвою, бо це могло б ускладнити процедуру контролю за радянським ядерним арсеналом, то зі спочилим сенатором Джоном Маккейном такого точно не повинно статися. Адже ця людина прилюдно заявляла про підтримку України й під час Євромайдану, і з самого початку російської збройної агресії на сході України.

Саме його зусиллями конгрес США прийняв законопроект про щорічну сталу військово-технічну допомогу Україні. Саме він наполіг на застосуванні торгово-економічних санкцій проти РФ за анексію Криму, саме він першим в американському політикумі охарактеризував дії Кремля в України тероризмом. Ба, більше - в інтерв'ю австралійському телеканалу АВС у 2017 році він назвав президента РФ Путіна більшою загрозою для світової демократії, ніж ІДІЛ.

Його особиста історія надихає й служить мотивуючим життєвим прикладом. Кадровий військовий, нащадок двох чотиризоряних адміралів американського флоту (батько й дідусь) – Джон Маккейн служив у військово-повітряних силах пересічним пілотом винищувача. Був збитий над В'єтнамом в 1967-му, катапультувався. Зі зламаними передпліччям й обома ногами він потрапив у полон до в’єтконгівців, провів там п'ять із половиною років.

З полону Маккейн повернувся понівеченим, до кінця життя він не міг підняти рук вище рівня плечей, бо попри важки переломи систематично піддавався тортурам, зокрема й агентами ГРУ , які дізналися про високе адміральське становище його батька в Тихоокеанському флоті США.

У 1993 році він із дружиною удочерили важко хвору дівчинку з Бангладеш, на лікування якої витрачав мало не більше коштів, ніж на ортопедію власних кінцівок. У 2005 року він, сам колишній бранець, Маккейн ініціював поправку, що законодавчо забороняла знущання з іракських полонених на сумнозвісній базі Гуантанамо. Зрештою, ще в 1999 році Маккейн уперше публічно заявив про плани кремлівських яструбів повернути контроль над Грузією й Україною.

Він не став президентом США (двічі поступився на виборах – спершу Джорджу Бушу-молодшему, відтак Бараку Обамі), проте аж ніяк не програв у великій політиці, очоливши найпотужніше економічне та військово-технічне лобі в американському конгресі. Єдина битва, яку він програв остаточно, це битва із важкою формою онкології, яка забрала в нього життя на 82-му році.

Маккейн декілька разів відвідував Україну, бував у Маріуполі, впритул до лінії фронту, десятки разів зустрічався із нашими політиками та громадськими лідерами у США, лобіював прийняття проектів з підтримки українських дипломатичних ініціатив та програми сприяння переозброєнню ЗСУ.

Те, що він зробив для України – приклад, яким варто надихати майбутніх українських політиків. Приклад, який не личить забувати нам, сучасникам, які багаторазово на власні очі бачили сенатора Маккейна на Майдані та серед українських воїнів в зоні бойових дій.

Його ім’я повинно бути увічнено в назвах української міської топоніміки. Нехай найбільший американський друг України живе з нами вічно!