Про скасування довічного позбавлення волі для жінок

Про скасування довічного позбавлення волі для жінок

Довічне позбавлення волі – один з видів покарання, яке викликає низку запитань, адже йдеться про позбавлення людини волі на все його біологічне життя. Це покарання обґрунтовують різними причинами. Це й підвищена суспільна небезпечність довічників, й особлива тяжкість їхніх злочинів, і нібито неможливість виправлення таких злочинців, і багато інших подібних кліше, які є особливо дискусійними в контексті тенденції до гуманізації довічного покарання в країнах Європи, а отже потребують глибокого переосмислення.

На сьогодні в Україні довічне позбавлення волі відбувають понад 1500 осіб, у тому числі 22 жінки. Умови тримання довічно ув’язнених в Україні є жорсткими. Перше відчутне пом’якшення режиму їхнього тримання можливе лише після 10 років ув’язнення за умови сумлінної поведінки та ставлення до праці. Право подати клопотання про помилування виникає після відбуття 20 років покарання, але з часу скасування смертної кари за майже 20 років помилувано лише 2 засуджених.

Світова практика застосування кримінальних покарань однозначно довела, що ймовірна суворість покарання не впливає на рівень злочинності, тобто не виконує превентивної функції. Тому, з точки зору боротьби зі злочинністю, довічне позбавлення волі не є абсолютно ефективною мірою покарання. Держава повинна шукати способи ресоціалізації своїх громадян, які вчинили злочини, не обмежуючись виключно їх ізоляцією, в тому числі довічною.

У статті 28 Конституції України закріплено загальну норму міжнародного права: «Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню», проголошену у статті 5 Загальної декларації прав людини, статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 7 Пакту про громадянські та політичні права.

Спираючись на принцип дружнього ставлення до міжнародного права, цю норму слід оцінювати з урахуванням тлумачення статті 3 Конвенції Європейським судом з прав людини, який вимагає існування законодавчо передбаченої реалістичної перспективи звільнення засудженого до довічного позбавлення волі (Вінтер та інші проти Сполученого Королівства. Постанова ЄСПЛ від 17.01.2012р. NN 66069/09, 130/10 та 3896/10).

Відповідно до практики Європейського суду засуджені до довічного позбавлення волі мають право знати, коли та на підставі яких критеріїв може бути розглянуте питання щодо їх дострокового звільнення. При цьому право на розгляд питання щодо дострокового звільнення від довічного позбавлення волі не означає, що кожен засуджений буде звільнений. Звільнення можливе тільки за умови відсутності обґрунтованих «пенологічних підстав» для подальшого ув’язнення.

Європейський суд визнає порушенням прав людини відсутність можливості дострокового звільнення від довічного, коли засуджений перестає бути небезпечним для суспільства, однак це не означає, що всіх довічників має бути звільнено.

Отже стаття 28 Конституції, інтерпретована подібно до статті 3 Конвенції, вказує, що відсутність в Україні реалістичної перспективи звільнення від довічного покарання потенційно суперечить нормам міжнародного права і зокрема, порушує статтю 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до законодавства однією з цілей будь-якого покарання є виправлення. При чому законодавець визначає цю мету покарання як спільну для всіх видів покарання. Однак такий вид покарання як довічне ув’язнення в України не досягає цієї цілі, а натомість несе виключно каральну функцію.

Довічне позбавлення волі жодним чином не виправляє, а є по суті лише помстою. Ця помста відбувається без врахування особистості засуджених, які змінюються, а тому відсутність жодної перспективи звільнення відвертає засудженого від виправлення. Щире каяття та виправлення осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, є вагомішими цінностями цивілізованого суспільства, аніж помста чи кара. На додаток, емпіричні дослідження підтверджують, що довічники, які звільняються достроково, мають менший і менш віолентний рецидив, аніж засуджені до інших видів покарань. Це свідчить про те, що такі засуджені можуть виправлятися.

На сьогоднішній день у світі спостерігається стійка тенденція до відмови не тільки від смертної кари як найвищої міри покарання, але й скасування довічного ув’язнення. Законодавства різних країн по-різному вирішують це непросте питання: або через пряме скасування такого виду покарання, або через створення інститутів перегляду та пом’якшення покарання після відбування певного строку із врахуванням поведінки засудженого та можливості його повернення до повноцінного вільного життя.

Особливо гострою проблемою залишається довічне ув’язнення для жінок.

Що стосується проблематики довічного ув’язнення жінок, то навіть в країнах пострадянського простору на рівні кримінального законодавства такий вид покарання як довічне ув’язнення для жінок не передбачений взагалі. Довічне покарання не застосовується до жінок в Російській Федерації, Білорусі, Молдові, Казахстані, Азербайджані, Киргизстані, Узбекистані, Албанії та інших країнах із правовими системами, подібними до української. На жаль, мусимо констатувати, що Україна в цьому питанні «пасе задніх» навіть у порівнянні з нашими найближчими сусідами, кримінальне законодавство яких не відрізняється особливою гуманністю.
В усьому світі жінки складають невелику меншість серед тих, хто відбуває довічне позбавлення волі. Проведені фахівцями дослідження доводять, що обставини вчинення злочинів жінками, тяжкість спричиненої ними шкоди, ступінь небезпеки цих жінок для суспільства менші, порівняно з чоловіками. При цьому, значне число жінок, засуджених до цього покарання за серйозні насильницькі злочини, вчинювали їх через те, що самі неодноразово піддавались насильству. Саме вразливість жінок в переважній більшості випадків є і причиною, і наслідком їх позбавлення волі.

Корелятивні анатомо-фізіологічні відмінності між чоловіком і жінкою добре відомі.
Загальновизнаний принцип рівності засуджених перед законом не повинен означати рівності при призначенні їм покарання, умов його відбування чи рівності у поводженні. У протилежному випадку рівність юридична співвідноситься з нерівністю фактичною, оскільки фізіологічні та психічні властивості жінок природно зумовлюють статеві відмінності почуттєвої, емоційної, вольової сфери. Тому серед усіх державних, так званих "жіночих питань" - здоров’я матерів, вагітних жінок, дітей, проблем дітей сиріт, жіночого працевлаштування, - має посісти також питання ефективності кримінальної відповідальності стосовно жінок, які вчинили злочин, бо жінки є більш уразливі у взаємодії з оточуючим світом, аніж чоловіки.

Все це надає підстави стверджувати, що існуюча система кримінально-правового впливу щодо них у низці випадків є надмірно суворою й об’єктивно не обґрунтованою. Державна політика стосовно жінок у різних галузях життєдіяльності суспільства ґрунтується на визнанні природних властивостей, статевих відмінностей психофізіологічного порядку, особливого соціального статусу, ролі у зміцненні моральних основ суспільства, родини, вихованні дітей. Відповідно, державна політика стосовно жінок у питанні призначення і відбування кримінальних покарань також повинна врахувати ці обставини.

Іноді лунають зауваження, що ідея скасування довічного ув’язнення для жінок в Україні порушує питання рівності між чоловіками і жінками. Негативну відповідь на питання, чи є дискримінаційним закон, якщо до чоловіків можна застосовувати довічне покарання, а до жінок – ні, Європейський суд уже дав у справі «Хамтоху та Аксенчик проти Росії» (Постанова від 24.01.17 справи № 60367/08 та 961/11).

Враховуючи ці чинники, ми вважаємо виправданим скасувати на законодавчому рівні довічне позбавлення волі для жінок. Цей крок наблизить Україну до європейських цінностей прав людини, гуманності та справедливості та призведе до покращення міжнародного іміджу нашої країни.

Ми закликаємо Президента України внести законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України з тим, щоб скасувати довічне позбавлення волі для жінок. Цей важливий крок не потребує додаткових витрат з Державного бюджету України та з місцевих бюджетів, а також сприятиме захисту прав та законних інтересів засуджених жінок, членів їх сімей, дозволить гуманізувати порядок притягнення жінки до кримінальної відповідальності.

Разом з тим, ми наголошуємо на необхідності подальшого вдосконалення кримінального та кримінально-виконачого законодавства в сфері призначення та відбування такого виду покарання як довічне ув’язнення шляхом розробки інституту та чітких критеріїв умовно-дострокового звільнення для будь-якої особи, якій призначено такий вид покарання.