Чинний Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" за 19 листопада 1992 року, відповідно підписний ще Президентом Л. Кравчуком, незважаючи на численні доповнення й поправки, лишається тільки "основами законодавства" щодо здоров'я громадян нашої країни. Він неповний, застарілий, плутаний, не відповідає ані Конституції (зокрема, ст. 49), а ні нинішній ситуації в системі охорони здоров'я. Вносить лише плутанину і довільне юридичне трактування конкретних ситуацій. Так, не визначає прав і обов'язків нової для України спеціальності "сімейний лікар", не враховує "реформу здоров'я", що ще більше погіршує правовий стан медиків і пацієнтів, навіть не обумовлює, чиїм коштом зобов'язані лікарі кожні 5 років підвищувати кваліфікацію, підтверджуючи фахову категорію або переходячи на вищий щабель. Нині лікарі за власний рахунок проходять підвищення кваліфікації в системі післядипломної освіти. Досі також джерелом фінансування медзакладу є бюджет, куди входить і фонд зарплати лікарів та іншого персоналу, тож їх зарплата залежить від... суми комунальних послуг, бо фінансується із загального, не диференційованого бюджету, що й призводить до затримки й невиплат.
Одне слово, має бути прийнятий системно вивірений, вмотивований, відповідний чинному законодавству (іншим Законам України), юридичним нормам, а головне - потребам громадян Закон України "Про охорону здоров'я".