СКАСУВАТИ ПРИМУСОВИЙ ПРИЗОВ ДО ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Цю петицію створено з метою привернути увагу суспільства та Президента до гострої проблеми: скасування примусового, ганебного призову на службу у лавах ЗСУ.

У часи, коли професійна, контрактна армія давно доводить свою перевагу над призовною майже у всьому світі, в Україні двічі на рік триває справжнє полювання на людей. Незалежно від стану здоров’я, моральних та фізичних особливостей, особистих обставин, молодих людей призовного та навіть допризовного віку буквально викрадають просто з вулиці, з місця роботи, та незаконним шляхом проводять «призов одним днем». Працівники військкоматів будь-якими засобами, навіть ідучи на зумисні злочини, покарання за які передбачено статтями КК України, намагаються виконати поставлену їм «норму». Уся Україна пам’ятає, без перебільшення, ганебні інциденти у Львові, Києві, Черкасах, Куп’янську тощо: це інциденти, пов’язані з перевищенням службових повноважень працівників військкоматів, або навіть пряме порушення законодавства, посягання на гарантовані Конституцією права та свободи громадян – і усі ці інциденти сталися саме під час призову на строкову службу до ЗСУ. Можна скільки завгодно посилатися на відповідні закон та статтю Конституції, але жодний припис не дає право порушувати інші закони держави.

Мене давно визнано непридатним до військової служби за станом здоров’я, але я особисто став учасником подібної ситуації: люди у цивільному одязі, не назвавшись та не показавши мені жодних документів чи посвідчень, без будь-яких пояснень запхали мене до автівки, відвезли до військкомату, де забрали усі особисті речі, зокрема паспорт і телефон, після чого шляхом морального тиску, погроз та залякувань примушували підписати щойно роздруковану повістку. Я відмовився, і мене кілька годин силоміць утримували у будівлі установи. Зараз я змушений проходити повторне медобстеження, оскільки мій військовий квиток можуть визнати недійсним.

Щодня тисячі молодих українців не мають змоги влаштуватися на роботу, бо їх одразу попереджають, що не зацікавлені у працівниках, які можуть «зникнути» на рік або півтора. Юнаки, які потребують стаціонарного лікування у медичних закладах або навіть хірургічного втручання, іноді не можуть його отримати, оскільки їх відмовляються прийняти без попереднього погодження з призовними комісіями. Військкомати відмовляють або просто зволікають наданні відстрочки тим, хто має право на неї з певних причин – професійних, сімейних або пов’язаних з необхідністю лікування.

Працівники військкоматів, користуючись незнанням більшості людей, вводять в оману родичів призовників та змушують їх підписувати повістки, адресовані іншій особі, розповідаючи про неіснуючі зміни у законі та погрожуючи їм адміністративною та кримінальною відповідальністю у разі відмови. Повістки вкидаються до поштових скриньок, доставляються неповнолітніми курсантами військових навчальних закладів, що не є передбаченим шляхом сповіщення призовників. Юнакам, що не досягли призовного віку (20 років), також надсилаються «листи щастя», їх відловлюють на вулицях та доправляють до військкоматів, після чого «переконують» погодитися на службу за контрактом.

Незважаючи на очевидну злочинність таких дій, військовослужбовці публічно та навіть з гордістю звітують про них, вважаючи це своїм ноу-хау, досягненням та показником ефективної праці. Навіть більше – деякі одіозні офіцери вимагають на законодавчому рівні позбавити призовників, наприклад, права на вищу освіту або свободу пересування до проходження служби. При цьому активно просувається застаріла риторика радянських часів: «священний борг перед Батьківщиною», «не служив – не чоловік», «людину робить людиною тільки армія», «відсидітися під спідницею» тощо.

Але більшість молодих людей, які не бажають проходити службу, уникають її саме через те, що мають намір приносити користь державі іншим шляхом – бути відповідальними громадянами, ефективними працівниками та платниками податків (за рахунок яких могла б утримуватися і професійна армія). Якщо раніше строкова служба вважалася чимось почесним та надавала демобілізованим юнакам ряд переваг (наприклад, при вступі до ВНЗ або працевлаштуванні), зараз йдеться лише про виплату грошової допомоги, розмір якої значно менший за середню заробітну платню за два місяці, а професійні знання та навички, отримані під час навчання у ВНЗ, практично жодним чином не можуть бути застосовані під час військової підготовки.

Україна давно живе в інший час та у інших реаліях, і ситуацію необхідно змінити відповідно до актуального сьогодення. Боротися з масовими порушеннями треба не нібито реформою, яка перейменовує військові комісаріати на «територіальні центри комплектування», не покаранням офіцерів, які стали «героями» сюжетів новин, а повним скасуванням примусового призову до Збройних Сил.

Військова служба має бути добровільною та почесною професією, а не «жахалкою» для молоді, і тим більше вона не повинна бути ганебним рабством.