Щодо внесення до Верховної Ради України законопроекту про відновлення компенсації з Державного бюджету працедавцям витрат на збереження середнього заробітку працівникам призваним до Збройних Сил України, передбачених ч. 3 ст. 119 КзпП України, на весь час дії особливого періоду з 17.04.2014 року по дату його закінчення.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками призваними на військову службу, або працівниками, що уклали контракт на проходження військової служби під час дії особливого періоду зберігається на підприємстві робоче місце та середній заробіток на час дії особливого періоду.
Починаючи з 01 січня 2016 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VII, були внесені зміни до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, а саме припинено відшкодування коштів з державного бюджету суб’єктам господарювання за виплати середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
З 17.04.2019 року Постановою КМУ № 307 від 10.04.2019 року визнана такою, що втратила чинність Постанова КМУ № 105 від 04.03.2015 року, якою був передбачений порядок компенсації працедавцям виплат середнього заробітку працівникам, призваним в особливий період в 2014-2015 році.
На даний час, суб’єкти господарювання в односторонньому порядку дотримуються норм статті 119 Кодексу законів про працю України і виплачують середній заробіток працівникам, які призвані на військову службу, що призводить до зростання фінансового навантаження на бюджети підприємств, установ, організацій.
Відповідно до ст. 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України податкова політика держави головним чином реалізується через систему оподаткування, яка виключно законами України.
Відповідно до ст. 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
Виходячи з вищенаведеного, відповідно до норм Конституції України витрати на оборону України та соціальний захист військовослужбовців повинні здійснюватись виключно з Державного бюджету України, який повинен формуватись на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства, за рахунок податків і зборів фізичних та юридичних осіб.
На цей час витрати на компенсацію середнього заробітку працівникам несуть тільки ті працедавці, працівники яких призвані на військову службу, та розмір витрат працедавців залежить від кількості призваних працівників, тобто ці витрати не розподілені пропорційно між всіма працедавцями, що суперечить ст. 95 Конституції України.
Витрати на соціальний захист військовослужбовців, та заохочення громадян України на вступ на військову службу шляхом надання додаткових гарантій, а фактично витратна оборону держави, здійснюється не за рахунок Державного бюджету, та встановлених діючим законодавством податків, а перекладені на працедавців, що суперечить ст. 17,92 Конституції України.
За даними Державної служби статистики України фактична середня чисельність найманих працівників за даними 2017 року на середніх підприємствах складає 17 чоловік, на малих підприємствах - 5 чоловік, у фізичних осіб-підприємців до 2 чоловік.
При призові одного працівника з цих підприємств, за умови однакової заробітної плати усіх працівників суб’єкти підприємницької діяльності несуть додаткові витрати у розмірі:
Середні підприємства – 5,8 % фонду оплати праці;
Малі підприємства – 20% фонду оплати праці;
Фізичні особи підприємці – до 50% фонду оплати праці
Як ми бачимо, ця ситуація приводить до того, що у разі призову на військову службу лише однієї особи, малий та середній бізнес несе додаткові витрати від 5,8% до 50% фонду оплати праці, що є неспівмірним з їх фінансовими можливостями.
В своїй фундаментальный праці з державного управління "Левіафан" ще в 1651 році Томас Гоббс писав - " до рівної справедливості відноситься також рівномірне оподаткування, рівність якого залежить не від рівності багатства, а від рівності боргу кожної людини державі за свій захист".
Ситуація, що склалася на сьогодні приводить до нерівномірного та справедливого розподілу витрат між юридичними особами на фінансування гарантій передбачених ч. 3 ст. 119 КЗпП України. При цьому юридичні особи у рамках своєї діяльності сплачують податки і збори до Державного бюджету України.

В зв’язку з вищенаведеним, вважаю за доцільне відновити компенсацію з Державного бюджету працедавцям витрат на збереження середнього заробітку працівникам призваним до Збройних Сил України, передбачених ч. 3 ст. 119 КзпП України, на весь час дії особливого періоду з 17.04.2014 року по дату його закінчення.

Ці зміни повинні позитивно вплинути на розвиток малого та середнього бізнесу в Україні, забезпечать більш рівне розподілення фінансового тягару для роботодавців на забезпечення обороноздатності держави.

З глибокою повагою звертаюсь до Вас як до гаранта дотримання Конституції України і прошу в порядку законодавчої ініціативи внести до Верховної Ради України законопроект про відновлення компенсації з Державного бюджету працедавцям витрат на збереження середнього заробітку працівникам призваним до Збройних Сил України, передбачених ч. 3 ст. 119 КзпП України, на весь час дії особливого періоду з 17.04.2014 року по дату його закінчення.