16 листопада 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Цей крок став підсумком трирічної епопеї, внаслідок якої наша країна вимушено позбулася третього у світі за потужністю ядерного арсеналу, розміщеного на її території. У червні 1996 року Україна офіційно втратила статус країни, що володіє ядерною зброєю. Одного разу генерал де Голль зронив фразу, що «держава, котра не володіє ядерною зброєю, тоді як інші цією зброєю володіють, не володіє своєю долею». Реальна загроза національній безпеці і політичний консенсус усередині держави з пошуку ефективних механізмів демонстрування сили цілком може реанімувати в Україні питання доцільності повернення країні ядерного статусу. Адже, на відміну від потенціалу звичайних озброєнь, унікальною особливістю ядерної зброї, що зробило її ефективною як засіб політичного та військового стримування, є те, що бойові можливості цієї зброї можна демонструвати без прямого застосування її самої. Це, до речі, той козир, який сьогодні ефективно використовує керівництво Росії, спекулюючи на темі, що її запас стратегічних ракет — на тлі старіння інших арсеналів, — як мінімум, років на 25 років забезпечить Росії недоторканність від інших центрів сили — чи то США, чи то розширюваного НАТО. в зязку з цим, негайно розпочати консультації про вихід України з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року, та відновлення статусу Держави яка має ядерну зброю.