Проект нової Конституції України

Прошу Комісію з питань правової реформи при Президентові України розглянути проект Конституції України, який був розроблений спільними зусиллями Української Гельсінської спілки з прав людини та Харківської правозахисної групи (Проект Конституції України (2012) із постатейними коментарями). Прошу також розглянути деякі корективи до цього проекту, а саме, пропоную:

викласти частину 3 статті 3 у такій редакції:
3. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
На відміну від першої редакції проекту нової Конституції, розробленої Українською Гельсінською спілкою та Харківською правозахисною групою, де в Україні визнається єдине громадянство, в цій редакції немає цього положення. Проте є частина 4, яка відсилає нас до законодавчого акту, який регулює підстави набуття і припинення громадянства України, з чого виходить, що в Україні законом може бути врегульоване питання громадянства, оскільки закони є більш гнучкими до змін, ніж Конституція, яка може не визнати другого паспорту.

викласти статтю 16 у такій редакції:
1. Державними символами України є Малий Державний Герб України, Великий Державний Герб України, Державний Прапор України і Державний Гімн України.
2. Малим Державним Гербом України є тризуб золотої барви на синьому тлі.
3. Великим Державним Гербом України є зображення на синьому щиті золотого Знака Княжої Держави Володимира Великого (Малий Державний Герб України); над щитом – зображення великокняжого вінця (корони) та пурпурово-золотого намету; з боків щита – щитотримачів: праворуч – золотого лева, ліворуч – козака з мушкетом; під щитом – стрічки, що поєднує національні барви: синю та жовту; під стрічкою – золотих колосків пшениці, з'єднаних кетягом калини.
4. Державним Прапором України є блакитно-жовтий стяг прямокутної форми із співвідношенням сторін 2:3, блакитна смуга розташована вгорі.
5. Державним Гімном України є гімн «Ще не вмерла Україна».
6. Порядок використання державних символів України визначається законом.

додати до статті 23 наступне положення:
Будь-яка людина, яка страждає невиліковним захворюванням та відчуває нестерпні страждання при яких хвороба досягає максимально критичної та згубної сили, на задоволення свого прохання має право на смерть в безболісній або мінімально болісній формі з метою припинення страждань. Зазначене у цій частині право людини повинна реалізовувати держава.

викласти статтю 25 у такій редакції:
1. Кожен має право на свободу, безпеку і особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, передбаченої законом:
1) законне ув’язнення після засудження особи судом;
2) законний арешт або затримання особи за невиконання законного рішення суду або для забезпечення виконання обов’язку, встановленого законом;
3) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою провадження її до суду за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою злочину чи правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню особою злочину чи правопорушення чи її втечі після його вчинення;
4) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою провадження його до компетентного органу;
5) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, а також законне затримання психічно хворих, алкоголіків, наркоманів чи бродяг;
6) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в’їзду в країну або стосовно якої провадиться процедура депортації чи екстрадиції.
2. Кожен, кого заарештовано чи затримано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту або затримання і про обвинувачення, висунуті проти нього.
3. Кожен, кого заарештовано чи затримано згідно з положеннями пункту 3 частини 1 цієї статті, має негайно постати перед судом і йому має бути забезпечено розгляд справи упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.
4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює або додатково перевіряє законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
5. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити, уповноважені на це законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
6. Кожному заарештованому чи затриманому мають бути негайно роз’яснені його права і надана можливість захищати себе особисто і користуватися правовою допомогою захисника.
7. Про арешт і затримання особи має бути негайно повідомлено родичів або близьких заарештованого чи затриманого. Кожен заарештований чи затриманий має право на невідкладне повідомлення своїх родичів або близьких йому осіб про свій стан.
8. Кожен заарештований чи затриманий має право на персональну зустріч із суддею з приводу оскарження умов його арешту, затримання чи тримання під вартою.
9. Законом може бути дозволений громадянський арешт.
10. Кожному потерпілому від арешту, затримання чи тримання під вартою, здійсненим всупереч положенням цієї статті, гарантується право на відшкодування спричиненої йому моральної та матеріальної шкоди.

викласти статтю 61 у такій редакції:
1. Здійснення конституційних прав людини і основоположних свобод, за винятком випадків, передбачених цією Конституцією, не підлягає обмеженням.
2. В умовах воєнного чи надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження щодо здійснення прав людини і основоположних свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не підлягає обмеженню здійснення прав людини і основоположних свобод, передбачених статтями 17, 19, 20, 21, 23 (крім частини 6), 24, 25 (крім частин 9 та 10 відповідно до частини 5 цієї статті), 32, 38, 45, 48, 49, 52, 53 (крім частини 7 відповідно до частини 5 цієї статті), 55, 56, 57, 58, 59, 60 цієї Конституції.
3. В умовах війни держава може обмежувати здійснення прав людини і основоположних свобод, передбачених частинами 2 статті 25 цієї Конституції, а також, на період війни ігнорувати положення частини 5 статті 25 цієї Конституції з одночасним використанням наступної редакції цього положення:
1) «У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити, уповноважені на це законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом ста двадцяти годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом ста двадцяти годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою».
4. Обмеження прав, передбачене частиною 2 статті 25 цієї Конституції, дійсне тільки протягом одного року з моменту оголошення війни і може бути продовжене тільки через рік після закінчення цієї війни.
5. Здійснення прав людини і основоположних свобод, передбачених частинами 9 та 10 статті 25 та частиною 7 статті 53 цієї Конституції призупиняється на період воєнного чи надзвичайного стану, але не більше ніж на один рік.
Особливістю цієї статті є те, що положення частин 3 та 4 можуть обмежувати habeas corpus на час війни, проте не відміняє його. Дане положення може бути спірним, проте в деяких країнах держава може обмежувати habeas corpus в короткостроковій перспективі.

викласти статтю 77 у такій редакції:
1. Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, яким виповнилося вісімнадцять років.
2. Право голосу може обмежуватись для громадян, які:
1) визнані судом винуватими у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення на ґрунті ненависті;
2) систематично не сплачують податки;
3) досягли віку вісімдесяти років.
3. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.
На відміну від чинної Конституції України проект нової Конституції передбачає певні обмеження щодо права голосу в народному волевиявленні. Подібні положення наразі практикують деякі Скандинавські країни і над цим починають замислюватись і велика кількість правників та політологів, які вважають, що наразі представницька демократія досягає кризи, і не лише із-за того, що самі політики можуть в більшості випадків говорити популістськими лозунгами, в які може вірити народ, але із-за того, що все більшої і більшої популярності набирають радикальні рухи, а деякі люди, як відомо, можуть виступати за ліквідацію прав певної частини населення.
Ця стаття дає також можливість законодавцю трактувати її таким чином, аби видавати акти, в яких може бути закладена концепція «неповноцінного голосу», за якою кожний громадянин має один голос, який при порушенні зазначених другою частиною даної статті положень може мати не рівну силу в порівнянні з голосом інших осіб. Наприклад, при систематичній несплаті податків відповідно до закону голос громадянина на виборах може знецінитися, тобто дорівнювати не одиниці (1), а, наприклад, 0,8. Або при скоєнні злочину на ґрунті ненависті голос громадянина може дорівнювати вже не 1, а 0,6 в залежності від положень закону. Таке обмеження права голосу може бути тимчасовим або націленим на конкретний референдум чи вибори.
Звичайно, зазначені цією статтею положення повинні мати подальшу реалізацію, використовуватись на практиці відповідно до чіткого механізму, оскільки частина 2 цієї статті може стати проблемою для виборчих комісій, які рахують голоси за кількістю бюлетенів.

викласти статтю 79 у такій редакції:
1. Всеукраїнський референдум призначається Палатою депутатів Національних Зборів України (далі – Палата депутатів) або Президентом України відповідно до вимог цієї Конституції.
2. Проведення всеукраїнського референдуму за рішенням Палати депутатів або Президента України оплачується коштом держави.
3. Всеукраїнським референдумом можуть бути вирішені питання, віднесені до компетенції Національних Зборів України (далі – Національні Збори) та Уряду України (далі – Уряд), за винятком встановлених цією Конституцією та законом обмежень.
4. Всеукраїнський референдум за народною ініціативою проголошується Президентом України на вимогу не менш ніж двох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи на підтримку референдуму зібрано не менш ніж у половині регіонів України (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севастополь) і не менш ніж по сто тисяч підписів у кожному з цих регіонів.
5. Проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою оплачується коштом держави або власними коштами громадян.
6. Не допускається проведення референдуму для здійснення особистих призначень на посаду, а також для прийняття законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.
7. Не допускається проведення референдуму з питань, які відносяться до компетенції судової гілки влади.
8. Не допускається проведення всеукраїнського референдуму під час здійснення процедури імпічменту Президента України.

викласти статтю 83 у такій редакції:
1. Національні Збори складаються з двох палат: Палати регіонів Національних Зборів (далі – Палата регіонів) і Палати депутатів.
2. Палата регіонів складається із сенаторів за посадою, а також сенаторів, які обираються Верховною Радою Автономної Республіки Крим (далі – Верховна Рада Криму), обласними радами, а також Київською міською та Севастопольською міською радою строком на шість років. Для обрання на посаду сенатора кандидат повинен одержати більшість голосів від конституційного складу Верховної Ради Криму, відповідної обласної й Київської міської, Севастопольської міської ради.
3. Від Верховної Ради Криму, Київської міської ради та обласної ради найбільшої за населенням області України до Палати регіонів обирається чотири сенатори, від інших обласних рад та Севастопольської міської ради – по два сенатори.
4. Сенатори обираються із числа депутатів Верховної Ради Криму, обласних рад, Київської міської та Севастопольської міської ради.
5. Сенаторами за посадою є особи, які на підставі частини другої статті 116 (118 при урахуванні нових запропонованих статей) цієї Конституції зберігають за собою почесне звання Президента України.
6. Кожних два роки одна третина сенаторів Національних Зборів, за винятком Голови Палати регіонів та сенаторів за посадою, підлягає переобранню в порядку ротації.
7. Голова Палати регіонів і сенатори за посадою ротації не підлягають.
8. Дві третини сенаторів Національних Зборів першого, а також кожного наступного після дострокового припинення повноважень Національних Зборів скликання переобираються достроково двома рівними частинами, відповідно, через два і чотири роки. Надалі діє регулярний порядок замін.
9. Палата депутатів обирається громадянами України у складі двохсот сорока депутатів строком на чотири роки.

викласти статтю 88 у такій редакції:
1. Сенатори і депутати Національних Зборів не підлягають юридичній відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за посягання на честь і гідність або зумисне поширення недостовірної інформації про особу.
2. Імперативний мандат стосовно сенаторів і депутатів не визнається.
3. Сенатори і депутати Національних Зборів під час проведення чергових парламентських сесій не можуть бути заарештовані чи затримані без дозволу палати Національних Зборів, до складу якої вони входять. Виняток становить арешт або затримання сенатора чи депутата Національних Зборів безпосередньо на місці вчинення злочину або на наступний день після вчинення сенатором чи депутатом злочину, а також якщо вони обвинувачуються у скоєнні державної зради або розкритті державної таємниці.
4. Якщо в позасесійний час суд винесе рішення про запобіжний захід щодо депутата або сенатора Національних Зборів, то на час судового розгляду обвинувачень щодо цього депутата або сенатора він позбавляється усіх прав, передбачених частиною 3 цієї статті.
5. Національним Зборам забороняється ухвалювати рішення про підвищення заробітної плати чинному складові сенаторів і депутатів Національних Зборів.
6. Сенатори і депутати Національних Зборів не можуть без дозволу палати Національних Зборів, до складу якої вони входять, виїжджати за межі України.

викласти статтю 89 у такій редакції:
1. Здійснення повноважень сенаторами і депутатами Національних Зборів не є тотожним роботі палат Національних Зборів.
2. У разі чергового припинення повноважень Національних Зборів палати Національних Зборів продовжують свою роботу до дня першого засідання першої сесії Національних Зборів наступного скликання.
3. У разі дострокового припинення повноважень Національних Зборів палати Національних Зборів припиняють свою роботу в день опублікування указу Президента України про припинення повноважень Національних Зборів.
4. У разі припинення повноважень Національних Зборів або ротації Палати регіонів, здійснення повноважень сенаторів чи депутатів Національних Зборів, які підлягають переобранню, продовжується до складення присяги новообраними сенаторами чи депутатами Національних Зборів.
5. Повноваження сенатора чи депутата Національних Зборів припиняються достроково в разі:
1) складення повноважень за його заявою;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;
4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;
5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності сенаторського чи депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;
6) набрання законної сили рішенням відповідної палати Національних Зборів про грубе порушення парламентської дисципліни сенатором чи депутатом Національних Зборів відповідно до Регламенту Національних Зборів або ж у разі пропуску (без поважних на те причин) сенатором чи депутатом Національних Зборів більше половини пленарних засідань своєї палати;
7) смерті.
6. Рішення про дострокове припинення повноважень сенатора чи депутата у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини 5 цієї статті, приймається відповідною палатою Національних Зборів, а у випадку, передбаченому пунктом 5 частини 5 цієї статті – судом.
7. У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо сенатора чи депутата Національних Зборів, визнання сенатора чи депутата недієздатним або безвісно відсутнім, його повноваження припиняються з дня набрання законної сили рішенням суду, а в разі смерті сенатора чи депутата Національних Зборів – з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.
8. Рішення про дострокове припинення повноважень депутата чи сенатора Національних Зборів у випадку, передбаченому пунктом 6 частини 5 цієї статті приймається відповідною палатою Національних Зборів двома третинами від її конституційного складу.
9. Повноваження сенатора чи депутата Національних Зборів, який заступив на посаду в порядку заміни, здійснюються до закінчення строку дії мандата сенатора чи депутата, який вибув.
Щодо пункту 6 частини 5 та відповідно до нього частини 8 проекту Конституції, то дані положення є запозиченими із Конституції США, де за грубе порушення Регламенту парламентарія можуть позбавити мандата.

доповнити частину 1 статті 91 наступним положенням:
Загальний час проведення чергових парламентських сесій протягом одного року не може бути меншим, ніж дев’ять місяців.

викласти статтю 94 у такій редакції:
1. До спільних повноважень палат Національних Зборів належить:
1) внесення змін до Конституції України в порядку, передбаченому Розділом XVI цієї Конституції;
2) прийняття законів та Регламенту Національних Зборів;
3) затвердження Державного бюджету України (далі – Державний бюджет) та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету, прийняття рішення про його виконання;
4) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
5) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
6) затвердження рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до закону військових і збройних формувань у разі агресії проти України;
7) усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, передбаченого статтею 122 (124) цієї Конституції;
8) розгляд і прийняття рішення про схвалення Програми діяльності Уряду України;
9) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом, здійснення контролю за їх використанням;
10) затвердження рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
11) затвердження, згідно з передбаченим законом порядком, указу Президента України про оголошення війни або про укладення миру; затвердження протягом сімдесяти двох годин з моменту прийняття Президентом України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
12) надання законом згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;
13) призначення на посаду і звільнення з посади керівника апарату Національних Зборів; затвердження кошторису Національних Зборів та структури їх апарату;
14) затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності;
15) заслуховування щорічних доповідей Уповноваженого Національних Зборів з прав людини про стан дотримання і захисту прав людини і основоположних свобод;
16) затвердження законом Конституції Автономної Республіки Крим (далі – Конституція Криму), а також внесених змін до неї;
17) розгляд питання про відповідальність Уряду України, прийняття резолюції недовіри Урядові України, що має наслідком його відставку;
18) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до закону військових і збройних формувань, а також Генеральної канцелярії України;
19) здійснення контролю за діяльністю Уряду України:
20) здійснення інших повноважень, які відповідно до цієї Конституції віднесені до їх відання.

викласти статтю 95 у такій редакції:
1. До виключних повноважень Палати регіонів належить:
1) надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України, членів Уряду України, а також Голови Служби безпеки України;
2) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Національного банку України;
3) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України;
4) призначення на посади та звільнення з посад за поданням Президента України членів Центральної виборчої комісії;
5) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольному комітету України, Голови Фонду державного майна України;
6) надання згоди на призначення на посаду Президентом України Генерального прокурора України; усунення Генерального прокурора з посади в порядку, передбаченому статтею 148 (150) цієї Конституції;
7) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу сенатора, групи сенаторів або комітету, попередньо підтриманого не менш ніж однією третиною від її конституційного складу;
8) призначення на посади та звільнення з посад третини членів Національної комісії телебачення і радіомовлення;
9) призначення на посади за поданням Президента України суддів Конституційного Суду України;
10) здійснення інших повноважень відповідно до цієї Конституції.

викласти статтю 96 у такій редакції:
1. До виключних повноважень Палати громад належить:
1) призначення всеукраїнського референдуму з питань, віднесених до компетенції Національних Зборів, за винятками, встановленими цією Конституцією та законом;
2) призначення на посади та звільнення з посад Голови та членів Рахункової палати;
3) призначення на посади та звільнення з посад директорів Державного бюро розслідувань України та Національного антикорупційного бюро України;
4) призначення на посади та звільнення з посад третини членів Національної комісії телебачення і радіомовлення;
5) обрання суддів судів загальної юрисдикції безстроково;
6) призначення на посаду за поданням національного форуму правозахисних організацій Уповноваженого Національних Зборів з прав людини; висловлення не менш ніж двома третинами від її конституційного складу недовіри Уповноваженому Національних Зборів, що має наслідком його відставку;
7) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу депутата, групи депутатів або комітету, попередньо підтриманого не менш ніж однією третиною від її конституційного складу;
8) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;
9) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна за поданням органів місцевого самоврядування меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування за поданням органів місцевого самоврядування населених пунктів і районів;
10) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Криму за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Криму;
11) призначення виборів до органів місцевого самоврядування;
12) здійснення інших повноважень відповідно до цієї Конституції.

викласти статтю 100 у такій редакції:
1. Палати Національних Зборів для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до їх відання, виконання контрольних функцій створюють із числа сенаторів і депутатів Національних Зборів комітети та обирають голів цих комітетів.
2. Палати Національних Зборів в межах своїх повноважень можуть створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.
3. Кожна з палат Національних Зборів створює власні комітети та тимчасові спеціальні комісії.
4. Кожна з палат Національних Зборів для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш ніж одна третина від конституційного складу відповідної палати.
5. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій палат не є вирішальними для слідства і суду.
6. Явка на вимогу парламенту обов'язкова для всіх громадян України; явка на вимогу комітету палати Національних Зборів обов’язкова для всіх посадових та службових осіб України; закон встановлює санкції за невиконання цих вимог. Парламент не може вимагати явки від Президента України, суддів Конституційного Суду України та суддів судів загальної юрисдикції.
7. Організація і порядок діяльності комітетів палат Національних Зборів, їх тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій визначається законом.

створити статтю 100-1. (або статтю 102)
1. Відповідно до Регламенту Національних Зборів голови відповідних палат вносять на затвердження своїм палатам кандидатури на посаду парламентських приставів. У палатах Національних Зборів пристав палати стежить за виконанням парламентських процедур і дисципліною як в залі засідань, так і в приміщеннях окремих підрозділів парламенту.
2. Якщо в будь-який час на пленарному засіданні палати Національних Зборів хоча б один депутат чи сенатор Національних Зборів підняв питання про кворум, головуючий проводить перекличку і оголошує її результати; необхідність її проведення не підлягає обговоренню.
3. Якщо, відповідно до частини другої цієї статті, в ході переклички встановлено відсутність кворуму, присутні на засіданні депутати чи сенатори більшістю голосів можуть віддати наказ про надання приставу відповідної палати обов’язку вимагати явки відсутніх членів і при необхідності забезпечити її примусово, і подібний наказ ставиться на голосування без обговорення.
4. Організація, порядок діяльності, права, повноваження та обов’язки приставу палати Національних Зборів встановлюються Регламентом Національних Зборів, а також, по мірі необхідності – і законами України.
В українському політикумі вже давно обговорюють ідею запровадження інституту парламентських приставів і ця стаття проекту Конституції України якраз і вводить цей інститут у політичне життя України з метою підтримання дисципліни у парламенті, якої досить часто не вистачає.
Верховній Раді України пропонували ввести інститут парламентських приставів, які б стежили за дотриманням правопорядку народними депутатами під час пленарних засідань та засідань парламентських комітетів. Відповідний законопроект № 3518 "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення правопорядку під час роботи Верховної Ради України" зареєстрований в парламенті в 2015 році.
Відзначається, що даний проект закону покликаний сприяти більш ефективній роботі, запобігання порушенням правопорядку під час роботи парламенту, підвищення дисципліни народних депутатів України, парламентських фракцій і груп, сприяти зростанню авторитету парламентаризму в Україні. "Прийняття законопроекту спрямоване на запобігання і припинення правопорушень, передбачених статтями 51, 52, 53 закону України" Про Регламент Верховної Ради України", в сесійній залі парламенту і під час засідань парламентських комітетів шляхом введення Служби парламентського пристава Верховної Ради України", - йдеться в документі.
Так, проектом закону передбачено, що порушення народним депутатом, особами, присутніми на засіданнях Ради, вимог статей 51, 52, 53 закону України "Про Регламент Верховної Ради України" в залі пленарних засідань і під час засідань комітетів припиняються працівниками Служби парламентського пристава за дорученням головуючого на засіданні або, в передбачених законом випадках, на підставі рішення більшості парламентаріїв. Як міра, спрямована на припинення правопорушення, передбачене право головуючого на засіданні або відповідним рішенням більшості народних депутатів видаляти порушника із залу засідань до кінця робочого дня.
Частини 2 та 3 є запозиченням із Постійних правил Сенату США, в яких пристав на вимогу сенаторів може примусово забезпечити кворум – використовуючи привід. Окрім цього, є також ідея про надання парламентаріям охоронців, які будуть підкорятися приставу і які будуть мати з ним зв'язок. Якщо з неповажних причин депутат або сенатор Національних Зборів не прийде на пленарне засідання своєї палати, то охоронець цього парламентарія, на вимогу приставу, зобов’язаний силою привести парламентарія на засідання, а за невиконання наказу приставу, на охоронця депутата чи сенатора Національних Зборів можуть накладатися санкції і тяжкі дисциплінарні стягнення.

викласти статтю 104 (або 105) у такій редакції:
1. Право законодавчої ініціативи у Національних Зборах належить:
1) Президенту України;
2) Уряду України;
3) Генеральній судовій палаті України;
4) Верховній Раді Криму (щодо законопроектів з питань внесення змін до Конституції Криму);
5) сенаторам і депутатам Національних Зборів;
6) Уповноваженому Національних Зборів з прав людини.
2. Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Національними Зборами позачергово.
3. Всі законопроекти, крім законопроекту про Державний бюджет, вносяться суб’єктами законодавчої ініціативи до будь-якої з палат Національних Зборів.
Стаття 104 проекту передбачає розширений, у порівнянні з чинною Конституцією, список суб’єктів права законодавчої ініціативи. Новими суб’єктами даного права є Уповноважений Національних Зборів України з прав людини, Генеральна судова палата (у цьому проекті Конституції – найвищий орган судового самоврядування, який контролює діяльність державних судових адміністрацій та є аналогом сьогоднішньої Ради суддів України), сенатори, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

викласти статтю 105 (106) у такій редакції:
1. Закон підписують голови палат Національних Зборів. Голова Палати депутатів підписує закон першим. Після підписання закону Голова Палати регіонів невідкладно направляє його Президентові України.
2. Законопроект, за винятком законопроекту про Державний бюджет, який не був підтриманий більшістю голосів від конституційного складу кожної з палат Національних Зборів, не вважається прийнятим Національними Зборами.
3. Якщо палати Національних Зборів не можуть прийняти стосовно законопроекту єдиного рішення, він може бути переданий на розгляд погоджувального комітету, який утворюється палатами Національних Зборів на паритетних засадах.
4. Після опрацювання законопроекту в погоджувальному комітеті Палата депутатів зобов’язана прийняти його на повторний розгляд. Опрацьований в погоджувальному комітеті законопроект може бути направлений на повторний розгляд до Палати громад не більше трьох разів.
5. У тому випадку, якщо Палата регіонів після третього повторного розгляду відхилить законопроект, Палата депутатів сімома десятими від свого конституційного складу може самостійно прийняти цей законопроект. У цьому випадку Голова Палати депутатів, після підписання закону, невідкладно направляє його Президентові України.
6. Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону від Голови Палати регіонів (або, у випадку, передбаченому частиною 5 цієї статті, – від Голови Палати депутатів) підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими та сформульованими пропозиціями до Національних Зборів для повторного розгляду.
7. Якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний ним та офіційно оприлюднений.
8. Якщо після застосування вето Президента України закон буде знову прийнятий Національними Зборами не менш ніж двома третинами від конституційного складу Палати депутатів та не менш ніж трьома п’ятими від конституційного складу Палати регіонів, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.
9. Якщо після застосування вето Президента України закон про Державний бюджет буде знову прийнятий не менш ніж двома третинами від конституційного складу Палати депутатів, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.
10. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Закон має бути офіційно оприлюднений протягом десяти днів після його підписання Президентом України.
11. Відмова Президента України підписати та оприлюднити закон, який був прийнятий відповідно до вимог цієї Конституції, є грубим порушенням Конституції України.
12. Порядок прийняття та опублікування постанов, інших актів Національних Зборів, а також постанов, інших актів палат Національних Зборів регулюються регламентами відповідних палат.

створити статтю 105-1. (стаття 107)
1. Палата регіонів, після направлення законопроекту від Палати депутатів, повинна прийняти по ньому рішення протягом дев’яноста днів сесійного часу Національних Зборів з моменту направлення законопроекту до Палати регіонів.
2. Якщо протягом встановленого частиною першою цієї статті строку Палата регіонів не прийме по законопроекту рішення, то законопроект вважається прийнятим Палатою регіонів; у цьому випадку Голова Палати депутатів, після підписання закону, невідкладно направляє його Президентові України.
Наявність цієї статті пояснюється тим, що є ймовірність того, що верхня палата парламенту буде свідомо затягувати прийняття законопроекту, а положення цієї статті зобов’язують сенаторів розглядати прийнятті Палатою депутатів закони аби не було парламентського конфлікту. Окрім цього, дана стаття також може гарантувати, що Палата регіонів буде звертати більшу увагу саме на важливі, суттєві для України законопроекти, в той час коли Палата депутатів буде детально і протягом розумного періоду розглядати з усією точністю дрібні законопроекти.

частину 1 статті 116 (Стаття 118) викласти в такій редакції:
1. Президент України користується правом недоторканності на час виконання своїх повноважень. Виняток становить затримання Президента України безпосередньо на місці вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

викласти статтю 119 (121) у такій редакції:
1. Президент України:
1) здійснює загальне керівництво Урядом, забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
2) звертається з посланнями до народу та із щорічними та позачерговими посланнями до Національних Зборів про внутрішнє і зовнішнє становище держави;
3) представляє державу в міжнародних відносинах, веде переговори та укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав;
4) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
5) призначає всеукраїнський референдум у випадках, передбачених цією Конституцією; проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
6) призначає п?