Яка доля «парадоксу Януковича»?

Або як Янукович В.Ф. (не)повернеться у статус Президента України.

22 лютого 2014 року Верховна Рада Україна вирішила («За-328; Не голосувало-6» — конституційною більшістю), що:
«Президент України В. Янукович у неконституційний спосіб самоусунувся від здійснення конституційних повноважень та є таким, що не виконує свої обов’язки». Й, вже на цій основі, оголосила позачергові вибори Президента України. (Постанова № 757-VII)

Згодом Верховна Рада України приймає Закон № 144-VIII («За-281; Проти-1; Утрималось-1; Не голосувало-30» — уже без конституційної більшості) наступного змісту:
«1. Позбавити В. Януковича звання Президента України.
2. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування».

Й здавалось би, кротке й зрозуміле рішення, що надійно «карає» громадянина Януковича «прямо тут і зараз».
Але з цим Законом є концептуальна проблема, котру будь-кому уважному важко не помітити: цей акт прямо суперечить іншому — Конституції України.
Так, частина 2 статті 108 Конституції України прямо вказує:
«Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:
1) відставки;
2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
3) усунення з поста в порядку імпічменту;
4) смерті».
Описані вище дії не стосувались жодної із цих описаних можливостей, бо кожна з них передбачає використання інших процедур.
А частина 3 статті 105 Конституції України визначає:
«Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту».
Коротко і ясно: статус назавжди, якщо відсутній імпічмент.
Може, народні депутати України, й самі це почитали та задіяли процедуру імпічменту? Ні, Янукович не був усунений з поста Президента в цьому порядку. Ні одразу, ні, якось, опісля.
Статусу ж він був позбавлений виключно згаданим вище Законом. А Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради України, що зобов’язане аналізувати всі законопроекти, побачило цю ж невідповідність ще у 2015 році.

То й що з того?

А все це значить, що як легко цей статус «пішов» так само легко він і може повернутись. Адже норми Конституції є нормами прямої дії. Цей громадянин, особисто чи через представника, вправі звернутись до суду за поновленням прав.

Тоді суд, наділений змогою читати, буде вимушений або самому порушити закон й винести, вочевидь, завідомо неправосудне рішення (що є злочином), або задовольнити подібний позов, будучи «зв’язаним» законом.
Або ж навіть і не доведеться тому громадянину звертатись. Бо до Конституційного Суду України подання про (не)відповідність Конституції Закону № 144-VIII направив 5-тий Президент України — ще у 2016 році.
І в другому випадку вже мова піде про «ганьбу» й «зраду», адресовану суду. Хоча особи, котрі цих слів й експресії заслуговували (оскільки й призвели до цієї ситуації), знаходились усі ці роки в зовсім іншому місці — Верховній Раді України.

Тож, пане 6-тий Президент України, як суб’єкт законодавчої ініціативи, чи не вважаєте Ви за доцільне докласти Ваших власних зусиль, залучити членів політичної партії, котра була суб’єктом Вашого висування, інших осіб до принаймні спроби усунути наявну правову проблему щодо доволі очевидної невідповідності Закону № 144-VIII змісту частини 3 статті 105 Конституції?
Бо ігнорування даної проблеми, цілком вірогідно, призведе до прийняття судами такого юридичного рішення, що, передбачувано, матиме наслідком суспільне збурення.