Признать неконституционным, противорещующие нормам Конституции Украины и отемнить отдельные положения закона №3524 от 02 червня 2016р , а именно статью 131-2. «Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.»

02 червня 2016р. Верховна Рада України (надалі – ВРУ) прийняла зміни до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та зміни до Конституції України в частині внесення змін до ст. 59 Конституції України та доповнення Конституції статтею 131-2.
28 червня 2016р. Президент України підписав зміни до Конституції України в частині внесення змін до ст. 59 Конституції України та доповнення Конституції статтею 131-2, яким, зокрема, пропонується встановити, що «для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура і виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення».
29 червня 2016р., в газеті "Голос України" був опублікований Закон "Про внесення змін до Конституції України щодо правосуддя". Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.
Таким чином, зміни в Конституцію України, в частині правосуддя, передбачають створення монополії адвокатів, виключне право адвокатів на представництво в суді ускладнить доступ до правосуддя. Створення монополії адвокатури на представництво в судах створить одну з найпотужніших корупційних структур в Україні.

Такі зміни до Конституції, які були підписані, взагалі погіршать ситуацію відносно не тільки мою як юриста, а і сотні тисяч юристів, які мають дипломи про вищу юридичну освіту, оскільки будуть викинуті зі своїх робочих місць, тому як зміни до Конституції України (в нової редакції) передбачають: Стаття 131-2. Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Вищезазначені зміни до Конституції України грубо та суттєво порушють нині діючу Конституцію (1996р.), а саме:
1. Статтю 21. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
2. Статтю 22. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
3. Статтю 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.
4. Статтю 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
5. Статтю 59. Кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
6. Статтю 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтею 59, цієї Конституції.
7. Статтю 157. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Такі зміни до Конституції України - це повна монополізація ринку юридичних послуг тільки адвокатами!!! Кожен має право на вибір!!! Це суттєве та грубе порушення ст. 22, 42, 43 Конституції України, де передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод і взагалі, конституційні права не можуть бути скасовані.
Згідно ст.ст. 42, 43 Конституції саме держава повинна забезпечувати захист конкуренції та не допускати зловживання монопольним становищем та неправомірне обмеження конкуренції. Саме держава повинна створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю та гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
Якщо виходити з положень ст. 59 Конституції України, яка діє в даний час, то кожен має право на правову допомогу і кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Тобто дана стаття, на даний час, не примушує громадянина вибирати собі представника або захисника лише з числа адвокатів. Дана стаття в 2000р. розтлумачена в рішенні Конституційного Суду України, де висновки суду дуже сильно розрізняються з висновками, які надані тим же судом у 2016р. відносно внесених змін щодо виключної компетенції адвокатури у представництві в судах. Таке враження, що у самого Конституційного Суду України подвійні стандарти. Один раз вони надають одні висновки, другий раз, всупереч вже прийнятому рішенню, інші, які є суперечливими.
Так, в рішенні Конституційного Суду України № 13-рп/2000, від 16 листопада 2000р., справа № 1-17/2000 зазначено, що: «Відповідно до положень ч. 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Права і свободи є основним елементом правового статусу людини і громадянина. Діставши закріплення в Конституції України, права і свободи визначають міру можливої поведінки людини і громадянина, відображають певні межі цих прав і свобод, можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів. З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження.
Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової допомоги:
- державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо);
- адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч.2 статті 59 Конституції України);
- суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;
- об'єднання громадян для здійснення захисту своїх прав і свобод (ч. 1 статті 36 Конституції України).
Положення ч. 1 статті 59 Конституції України гарантує кожному право на вільний вибір захисника своїх прав. Положення ч.2 статті 59 Конституції України говорить про те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, не може тлумачитись як право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного вибирати захисником лише адвоката, тобто особу, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до Закону України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 року (стаття 2). Це положення треба розуміти як одну з конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката, тобто особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю. У такий спосіб держава бере на себе обов'язок забезпечити реальну можливість надання особам кваліфікованого захисту від обвинувачення, якщо цього вимагають інтереси правосуддя. Допуск приватно практикуючого юриста, який займається наданням правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи, як захисника ніяк не порушує право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист. Обмеження права підозрюваного, обвинуваченого і підсудного та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на вільний вибір захисниками інших юристів, які мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, суперечить положенням ч.1 статті 59 та статті 64 Конституції України, за якими конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Зокрема, не можуть бути обмежені у будь-який спосіб права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 55, 59, 63 Конституції України.
Згідно з положеннями ч.3 статті 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Закріплення лише за адвокатами права на здійснення захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від обвинувачення та надання юридичної допомоги особам, які притягаються до адміністративної відповідальності, не сприяє конкуренції щодо надання кваліфікованої правової допомоги у цих сферах і підвищенню кваліфікації фахівців у галузі права.
Рішенням Конституційного Суду України № 13-рп/2000, від 16 листопада 2000р., справа № 1-17/2000, було прийнято, що «Положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що "для забезпечення права на захист від обвинувачення ... в Україні діє адвокатура", треба розуміти як одну із конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката - особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю», але жодним чином не сказано, що виключно адвокат має право представляти інтереси особи в суді.
Рішенням Конституційного Суду України № 23-рп/2009 від 30 вересня 2009р., справа № 1-23/2009 встановлено, що «Відповідно до Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3). У розділі II Основного Закону України закріплено не лише основні права і свободи людини і громадянина, а й передбачено відповідні конституційно-правові гарантії їх дотримання та захисту, зокрема заборону скасування конституційних прав і свобод (частина друга статті 22), неможливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, крім обмежень певних прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64). Важливу роль у забезпеченні реалізації, захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні як демократичній, правовій державі відведено праву особи на правову допомогу, закріпленому у статті 59 Конституції України. Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Крім того, гарантування кожному права на правову допомогу є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року тощо.
За змістом статті 64 Конституції України конституційне право кожного на правову допомогу у жодному випадку не може бути обмежено. Відповідно до Основного Закону України положення "кожен має право на правову допомогу" (частина перша статті 59) є нормою прямої дії (частина третя статті 8), і навіть за умови, якщо це право не передбачене відповідними законами України чи іншими правовими актами, особа не може бути обмежена у його реалізації.»
Нова стаття №131-2. «Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура» звужує як права юристів (юристів-підприємців) так і права самих громадян на вільних вибір свого захисника або представника в суді та насильно, зухвало нав’язує послуги тільки особи, яка має адвокатське свідоцтво.
Отже, в даній ситуації, саме Конституційний Суд України, всупереч Конституції України, своїм же рішенням, висновками від 2016р., допоміг лобіювати інтереси відокремленої купки ненаситних адвокатів, які в день та в ночі сплять та бачать, як монополізувати ринок юридичних послуг, залишивши сотні тисяч юристів-підприємців за бортом, без роботи, а населення, яке потребує правничої допомоги, залишити без права вибору, нав’язавши монопольні умови адвокатури.
Крім того, в декілька нормативних актів, які ще раз підтверджують те, що вводити монополізацію ринка юридичних послуг тільки адвокатами – це не лише звуження конституційних прав і свобод людини і громадянина, а й повна необізнаність в нормах діючого законодавства, що і призводе до того, що Верховною Радою приймаються такі закони, що на місцях не можливо застосовувати і які породжують корупцію на місцях.
Так, в Законі України «Про захист економічної конкуренції», надаються визначення деяких термінів, які як раз і дають зрозуміти чому не повинна встановлюватися монополія адвокатури, а саме: • економічна конкуренція - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Згідно ч. 1 ст. 12 вищезазначеного закону, монопольне становище виникає тоді, коли на ринку збуту послуг у суб’єкта немає жодного конкурента, що фактично буде вести до зловживання монопольним становищем та до ущемлення інтересів споживачів таких послуг.
Внесення змін до Конституції в даному випадку – є грубим порушенням ст. 157 Конституції України, згідно якої: «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.» Те, що такими змінами скасовуються та обмежуються права і свободи було наведено достатньо наглядних доказів шляхом тезування законів та рішень Конституційного Суду України.
Крім того, такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих на сьогодні прав у Конституції, задекларованих статтею 59, крім того даний закон не відповідає частині 1 статті 157 Конституції України, відповідно до якої, Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Право кожної людини на свободу об’єднань (асоціацій), в тому числі зі своїми представниками в суді, в тому числі право юристів на свободу професійних об’єднань (асоціацій), з яким несумісне примусове створення Українською державою псевдо-«незалежної» адвокатської монополії, гарантоване статтею 36 Конституції України, статтею 20 Загальної декларації прав людини, статтею 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статтею 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

До Конституції України було включено частину 2 статі 59 Конституції яка наголошує: «Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура». Тобто, з Розділу II «Права, свободи та обов’язки людини та громадянина» адвокатуру запропоновано перенести у Розділ VIII «Правосуддя», доповнивши розділ статтею 131-2.
Таким чином, мета існування адвокатури з «забезпечення конституційного права на захист та надання правової допомоги» змінюється на «надання професійної правничої допомоги».
Інститут адвокатури стає лише одним з елементів системи правосуддя, на відміну від теперішнього свого покликання забезпечувати захист конституційних прав і свобод.
Повернемось до запропонованої статі 131-2 та наведемо її текст: «Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена».
Таким чином, запропоноване виключне представництво адвокатами в судах, окрім тих випадків, що можуть бути (не імператив) встановлені законом, порушує особисте право на працю за обраною юридичною спеціальністю.


Згідно Конституції України:
Ст. 8 – «В Україні визнається є діє принцип верховенства права».
Ст. 21 – «Усі люди є вільними і рівними у своєї гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними».
Ст. 22 – «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».
Зазначене чітко забороняє звужувати, змінювати, скасовувати існуючи права та свободи, у тому числі існуюче право вибору у тому вигляді у якому воно існувало на момент свого виникнення. На підставі таких принципів суди України вирішують справи щодо захисту прав. Такі ж правові позиції висловлювались судами касаційної інстанції, в роз’яснення Пленумів ВСУ, ВССУ, КСУ.

Чинна Конституція України містить статтю 59 за якою кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Конституційний суд України двічі давав офіційне тлумачення цієї статі. У рішенні від 16 листопада 2000 року № 13рп/2000 Конституційний суд України визначив вільний вибір захисника як одну з конституційних гарантій. При цьому Суд посилався на міжнародні акти: Конвенцію про захист прав людини і основних свобод, Міжнародний пакт про громадянські і політичні
права від 16 грудня 1966 року, «Основні принципи, що стосуються ролі юристів», прийняті восьмим Конгресом ООН з питань попередження злочинності і поводження з правопорушниками 27 серпня – 7 вересня 1990 року.
У рішенні Конституційного суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009 зроблено наголос на тому, що особа має вільно, без неправомірних обмежень, отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, яких вона потребує. Також Конституційний суд України зазначив, що гарантування кожному права на правову допомогу є не тільки конституційно правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року.
Відповідно до статті 159 Конституції КСУ робить висновок законопроекту про внесення змін до Конституції щодо відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції. Згідно зі статтею 157 Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина. Також за статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. А відповідно до статті 102 Президент України є гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Таким чином в аспекті чинних статей 22, 59, 102 та 157 Конституції виключення частини другої статті 59 та запровадження виключного представництва адвокатами в судах (ст.131-2) є обмеженням та звуженням прав і свобод, що вже є закріплені в Конституції та навіть їх скасуванням.
В свою чергу Конституційний суд України (надалі – КСУ) у своєму висновку від 20 січня 2016 року дійшов висновку про відповідність статті 157 Конституції запропонованих змін, таким чином невмотивовано відмовившись від власної практики 2000 та 2009 років. До такої ж думки дійшли у своїх окремих думках судді КСУ Сліденко І., Сас С. Та Гультай М. Також Вищий адміністративний суд надіслав свій негативний висновок Президенту та Верховної Раді України, де висловив занепокоєння таким нововведенням. Впровадження монополії адвокатів в судах призведе до штучного дефіциту, не дивлячись на те, що планується поступове запровадження монополії. Адже у будь-кому випадку доступ до професії потребує піврічного стажування або стаж помічником адвоката протягом року. За практикою такий саме час витрачається на складання екзаменів та отримання свідоцтва. Окремо треба зауважити, що збільшення кількості бажаючих отримати свідоцтва стане додатковим іспитом на пропускну спроможність органів, що наділені повноваженням на видачу таких свідоцтв. Безперечно, штучний дефіцит призведе до збільшення вартості на правові (чи вже правничі) послуги. Що в аспекті нещодавнього підвищення ставок судового збору в котре негативно вплине на доступ до правосуддя.
Відповідно до п.11 Прикінцевих положень запропонованих змін представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.
Таким чином бюджетне навантаження для забезпечення адвокатськими послугами державних органів трансформується у додаткове навантаження на громадян. До того ж, будь-який тендер за яким держава купує товари та послуги має в собі корупційні ризики.
Запровадження так званої монополії адвокатів на представництво в судах може призвести до вибудови чи не найбільш закритої та монопольної структури в Україні. Частиною 6 статті 45 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» імперативно встановлено, що з моменту складання присяги адвоката України особа стає членом Національної асоціації адвокатів України (далі – НААУ).
Тобто, у разі прийняття змін до Конституції в частині адвокатури всі представники в судах безальтернативно будуть членами однієї монопольної організації.
Відповідно до ст.11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.
У ст.20 Загальної декларації прав людини, прийнятої резолюцією 217А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 р., стверджується: 1 . Кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій. 2 . Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоціації.
Крім того, варто звернути увагу на практику ЄСПЛ: у Рішенні від 29.04.1999р. у справі «Шассанью та інші проти Франції» (щодо членства у мисливських асоціаціях) визнав порушенням ст.11 Європейської конвенції з прав людини законодавче зобов’язання особи приєднатися до асоціації всупереч її бажанню. Судом у цій справі встановлено, що було допущено втручання у «негативне» право на вступ до асоціації, тобто право не входити до об’єднання всупереч власній волі. Суд також визнав порушенням відсутність у членів асоціації жодного реального шансу на припинення членства в цій асоціації.
Також стаття 36 Конституції України гарантує, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Усі об’єднання громадян рівні перед законом. А, відповідно до пп. 23 і 24 Основних положень про роль адвокатів, прийнятих Восьмим Конгресом ООН із запобігання злочинам 1 серпня 1990р. – «адвокати, як і інші громадяни, мають право на вільне об’єднання в асоціації та організації. Зокрема, вони мають право створювати місцеві, національні і міжнародні організації та відвідувати їх збори без побоювання обмеження професійної діяльності з
причин їхніх законних дій або членства в організації, дозволеній законом».
Національна асоціація адвокатів України (надалі – НААУ) не є особою публічного права відповідно до вимог статей 81 та 167 ЦКУ.
НААУ є саме об’єднанням громадян, що вбачається зі змісту ч.1 ст.45 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до якої НААУ об’єднує всіх адвокатів України.
Стаття 45 цього Закону в порушення ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 36 Конституції України заперечує свободу вступу до об’єднання громадян – НААУ – та встановлює примусовий вступ всіх адвокатів України до цього об’єднання. Наявність в особи свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не є формою волевиявлення щодо вступу до об’єднання громадян – НААУ, тим більше, що значна частина адвокатів отримала таке свідоцтво ще до набрання чинності Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Таким чином, примусово, всі представники осіб в судах утворять єдину організацію, яка не має конкурента та жодної альтернативи.

Отже, закріплення монополії адвокатів, саме в Конституції України — це буде єдиний світовий приклад закріплення монополії недержавної самоврядної організації на рівні Конституції, що зашкодить не тільки інтересам самих громадян, а перш за все самій державі. Обмеження є неприпустимим, оскільки зміни безпідставно звужують зміст та обсяг права на вільний вибір захисника, передбаченого статтею 59 Конституції. Конституційний суд України раніше двічі тлумачив цю норму, зазначивши, що «особа має право вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, в яких вона потребує» і визначив «вільний вибір захисника як одну з конституційних гарантій». В свою чергу своїм висновком від 20.01.2016р. та 30.01.2016р., що дозволяє встановити монополію, Конституційний суд України відмовився від власної практики без будь-якого мотивування.
Отже, такі зміни не відповідають статтям 22 і 157 Конституції, де імперативно зафіксовано, що не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав.
Обмеження, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, є нічим іншим, як обмеженням прав і свобод людини і громадянина, які закріплені в Розділі ІІ Конституції.
До того ж, таку ж думку висловили судді Конституційного суду України Сліденко В., Сас С. та Гультай М. При монополії адвокатури, в країні з'являться тисячі безробітних юристів-підприємців, а саме головне в державі, таким чином, створюється ручна адвокатура.
Найважливішими підставами для скасування внесених змін є положення ст. 64 та ст. 157 Конституції України, згідно якої встановлено, що Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина і те, що Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Підтвердженням саме воєнного стану в країні є навіть Мінські угоди, де передбачено:
1.Відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України у всій зоні конфлікту.
2.Виведення усіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців з території України.
І як би посадовці не називали політичну ситуацію в країні, вона залишається з 2014р. такою, що Україна втягнута у війну і веде військові дії з агресором, а не проводить АТО.

Таким чином, адвокатська монополія пряме порушення чинного законодавства України, ст. 59 Конституції України, у якій зазначається, що «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» та рішення Конституційного Суду України «по справі Солдатова», порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; основних принципів, прийнятих VIII Конгресом ООН, щодо ролі юристів.