ПЕТИЦІЯ ЩОДО ЗАХИСТУ ХРИСТИЯНСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ – ОСНОВИ СТАБІЛЬНОСТІ, РОЗВИТКУ І ПРОЦВІТАННЯ УКРАЇНИ

ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ
Зеленському Володимиру Олександровичу


ПЕТИЦІЯ
ЩОДО ЗАХИСТУ ХРИСТИЯНСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ – ОСНОВИ СТАБІЛЬНОСТІ, РОЗВИТКУ І ПРОЦВІТАННЯ УКРАЇНИ

У 988 році князь Володимир Великий, усвідомлюючи визначальне значення світогляду та релігії в житті особистості та держави, зробив доленосне рішення для країни – прийняття та упровадження християнства. З того часу християнство стало невід’ємною частиною особистісного, культурного та суспільно-політичного життя усіх поколінь українців. Християнські цінності були взяті за основу для функціонування та розвитку освіти, науки, культури, права та економіки.
У часи панування радянського тоталітарного режиму після перевороту 1917 року християнство було фактично вилучено з активного суспільного життя, а на зміну християнській моралі прийшла комуністична ідеологія. У цей час були фізично і морально знищені тисячі священників, зруйновані і перепрофільовані храми, грубо потоптані релігійні вірування українців та культурна спадщина нашого народу. Відтоді стала очевидною небезпека впровадження на державному рівні комуністичної антихристиянської (атеїстичної) ідеології, яка має жахливі наслідки: антидуховність, аморальність, насилля, геноцид, низький рівень культури, корумпованість, цинізм тощо. Комуністична атеїстична ідеологія спустошила не лише душі громадян Радянського Союзу, але й зробила багато шкоди для інших народів та країн в Європі, Азії, Америці та Африці, так званого соціалістичного табору.
Після здобуття незалежності у нашій країні відбувалося духовне відродження, переосмислення цінностей релігійної культурної спадщини та значення свободи. Зокрема, віра в Бога знайшла відображення у преамбулі до Конституції України, а Президенти України під час інавгурації дають клятву на Пересопницькому Євангелії. Такі християнські свята, як Різдво Христове, Пасха, Трійця, Покрова, стали відзначати на державному рівні в Україні.
Християни продемонстрували свою активну соціальну позицію через благодійні, просвітницькі, реабілітаційні, гуманітарні програми серед різних верств населення нашої країни. Зокрема, це стосується створення благодійних фондів, лікарень, сирітських притулків, реабілітаційних центрів для допомоги нарко- та алкозалежним, центрів допомоги людям з особливими потребами, безліч просвітницьких та творчих програм для дітей та дорослих громадян нашої країни. Не можна переоцінити значення новостворених інституту капеланства в ЗСУ, поліції, лікарнях, тюрмах тощо, що давно та ефективно практикується в багатьох країнах Європейського Союзу та США.
На початку 1990-х років у багатьох державних школах почали викладатися навчальні предмети духовно-морального спрямування, переважно як факультативні заняття за заявою батьків. З цією метою було підготовлено тисячі вчителів християнської етики, укладено освітні програми, написано підручники, які мають гриф МОН, започатковано Всеукраїнські культурно-просвітницькі заходи для дітей і молоді. Викладання предметів духовно-морального спрямування, за свідченням учнів, батьків, вчителів та експертів з освіти, є понині актуальним, оскільки їхній зміст сприяє формуванню у здобувачів освіти духовно-моральних цінностей, без яких неможливо уявити гармонійне життя людини, народу та країни. Зміст предметів духовно-морального спрямування дітей та молоді не має на меті клірикалізацію суспільства; він покликаний реалізувати можливість громадянам вільного вибору природовідповідного світогляду, як це і задекларовано в статті 35 Конституції України про право на свободу світогляду і віросповідання.
За об’єктивними статистичними даними, в Україні понад 90 відсотків громадян вважають себе християнами. Але на практиці за гроші платників податків, громадян нашої країни фінансується лише одна світоглядна парадигма в освіті – атеїзм. Світогляд атеїзму ніколи не мав рушійної сили для позитивної творчої реалізації різноманітних програм та проектів, оскільки несе в собі лише філософію нігілізму та спустошення. Тому атеїзм, як псевдонаукова парадигма, у різні часи здатен був лише паразитувати на інших світоглядних системах, зумовлюючи маргіналізацію суспільного життя. Християнська освіта, культура – це стрижневі цінності людства, освячені всесвітньою історією.
Християнство – це не релігія неосвічених і відсталих людей. Біблійні та християнські цінності сповідували і сповідують високорозвинені країни Європи та світу, найвидатніші особистості різних часів і народів. Зарубіжні вчені, лауреати Нобелівської премії та основоположники наук – такі, як Макс Планк, Макс Борн, Артур Шавлов, Дж. Томпсон, Уільям Генрі Брегг, Ісаак Ньютон, Карл Лінней, Грегор Мендель, Луї Пастер, Йоган Келлер, Галілео Галілей, Блез Паскаль, Вільгельм Лейбніц, Михайло Ломоносов, Дмитро Менделеєв, Християн Гюйгенс, Роберт Бойль та багато інших. Флагмани світової освіти та науки, провідні університети, – як Гарвардський, Кембриджський, Оксфордський та багато інших – засновані християнськими лідерами з метою поширення християнської освіти та культури. Не можна переоцінити внесок видатних християнських громадських діячів та науковців українського походження, як-от Петро Могила, Іван Мазепа, Костянтин Ушинський, Андрій Шептицький, Іван Котляревський, Микола Вінграновський, Василь Барка, Іван Пулюй та багато інших.
Величезний внесок у просвітництво нашого народу зробили свого часу Києво-Могилянська та Острозька академії, які також були засновані християнськими подвижниками. Як не згадати також християнську філософію серця Григорія Сковороди, поетику Тараса Шевченка та інших. Наша цивілізація вибудована переважно за християнськими цінностями. Завдяки поширенню християнства понад 80% писемностей народів світу створені християнськими просвітниками. Християнство дало світу нотну грамоту, трудову етику, правову культуру, заклало в Конституції різних країн демократичні принципи державотворення, суспільного життя та економічного процвітання. Саме завдяки християнству людину, як вище творіння, її життя та свободу визнано в розвинених країнах за найвищу цінність. Світовий історичний досвід багатьох країн світу переконливо свідчить про таке: чим ближче до морально-духовних стандартів збудований в країні суспільний устрій, тим більш процвітаючою, за усіма соціальними чинниками, є така країна.
Вилучення християнських цінностей з життя народу або певної країни негативно відбивається в усіх сферах життя суспільства. Церква канонічно відокремлена від держави, але держава не може бути відокремлена від морально-етичних та духовних цінностей. Про це яскраво свідчить практика: негативний досвід СРСР, Північної Кореї та інших тоталітарних країн. Якщо держава не підтримує фундаментальних християнських цінностей, їй доводиться витрачати більше коштів на протидію корупції, утримання в’язниць, виправних колоній, боротьбу зі злочинністю та соціальними хворобами, як-от алкоголізм, наркоманія, проституція.
Тож, усі вимоги щодо вилучення християнських цінностей та моральних принципів із різних сфер суспільного життя (освіти, науки, права, культури, економіки) є деструктивними, недемократичними, неконституційними, антигуманними, неприродними та безглуздими. Нехтування християнськими цінностями у власному та суспільному житті зумовить духовно-моральний занепад громадян нашої країни та утворення вакууму, який неодмінно буде заповнено цинізмом, аморальністю, містикою, злочинністю, сексуальним розбещенням молоді, що містять у собі пряму загрозу для національної безпеки України.
Сьогодні багато країн будують свою політику, керуючись біблійними принципами. Згадаймо корейське економічне диво, наслідком якого стало прийняття на державному рівні моральних засад християнства. Президент США Дональд Трамп активно сприяє відновленню християнських цінностей в різних сферах суспільного життя, оскільки наслідками бездуховності є жорстокі злочини, численні правопорушення та культурний занепад країн.
У цей складний час відродження України просимо Вас, Володимире Олександровичу, а також прем’єр-міністра, голову Верховної Ради, голову конституційної комісії, народних депутатів та голів парламентських фракцій і депутатських груп виконати свій обов’язок перед своїм народом щодо захисту та підтримки духовно-моральних цінностей та культурної спадщини нашого народу, інституту сім'ї в Україні. А саме:
1. Забезпечити виконання Конституції в частині захисту сім'ї та сімейних цінностей.
2. Зберегти непорушними норми чинної Конституції України (ст. 51) та Сімейного кодексу України (СКУ, ст. 21), які визначають шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка й обумовлюють, що «усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі» (СКУ, ст. 211 ч. 3).
3. Не використовувати поняття «ґендер», «сексуальна орієнтація», «ґендерна ідентичність» у Конституції України та жодних інших законодавчих формулюваннях. Не ратифікувати в Україні Стамбульську конвенцію.
4. Скасувати запроваджену Стратегію упровадження гендерної рівності та недискримінації у сфері освіти «Освіта: гендерний вимір-2021», що нехтує правом батьків на виховання власних дітей згідно з їхніми світоглядними переконаннями та впливати на освітній процес. Ці фундаментальні права закріплені в низці міжнародних договорів, ратифікованих Україною, зокрема п. 4 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., п. 3 ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., п. 2 ст. 3, 5, п. 2 ст. 14 та п. 1(с) ст. 29 Конвенції ООН про права дитини 1989 р. Таким чином, ми, передусім, і як громадяни України, і як батьки, вимагаємо забезпечення нашого права виховувати власних дітей згідно з нашими уявленнями про шлюб, сім’ю, родину та не нав’язувати антинаукових і аморальних постулатів гендерної ідеології в освітньому процесі.
5. Припинення проведення антидискримінаційної експертизи навчальної літератури, результати якої на практиці засвідчили зневагу до основоположних цінностей українського народу, таких, як батьки, сім’я, мова, патріотизм тощо.
Під гаслом «боротьба з дискримінацією за релігійною ознакою» антидискрімінаційними експертами вимагається вилучити назви таких християнських свят, як Різдво Христове та Великдень, що відзначають в Україні на державному рівні з офіційними вихідними. Маємо на практиці не просто ігнорування історичною та культурною спадщиною нашого народу, а цілеспрямоване переписування історії з метою ліквідації етнічних культурних особливостей нашого народу. Зазначене суперечить Конституції України та іншим законам нашої країни.
Цією заявою ми намагаємося привернути увагу наукової, духовної, творчої інтелігенції та всього народу України до проблеми, що має доленосний вплив для існування та розвитку нашого суспільства.
Старовинний гімн-молитва України (музика Миколи Лисенка, слова Георгія Кониського) закликає усіх нас об’єднатися у щирому проханні: «Боже великий, єдиний, нам Україну храни!».


Кушерець Василь Іванович.
Член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, голова правління Товариства «Знання» України, президент Університету сучасних знань.




Бакуменко Олександр Данилович.
Голова Правління «Українського фонду культури імені Бориса Олійника»,
письменник-академік, лауреат Державної премії ім. Богдана Хмельницького та лауреат багатьох вітчизняних і міжнародних літературних премій.




Удовиченко Володимир Петрович.
Президент ВГО «Клуб мерів», Почесний член Конгресу місцевих і регіональних влад Європи, доктор економічних наук, професор, Академік Української екологічної та Муніципальної Академій.