№22/082076-еп

Про встановлення Дня національного імені України

Автор (ініціатор): Селезньов Володимир Володимирович
Дата оприлюднення: 08 січня 2020
Кожна нація, як головний інструмент ідентифікації, формує, випрацьовує і виборює, інколи протягом століть, свою самоназву, в якій відображується сутність, історичний шлях, традиція і так би мовити «душа» того чи іншого етносу. Шляхом певних зусиль і боротьби кожен етнос намагається ствердити у світі своє ім’я, здобути для нього визнання й пошану в інших народів. І в цьому сенсі самоназва народу має надзвичайно важливе значення, оскільки сприяє об’єднанню етносу, витворенню спільних цілей, завдань і устремлінь, направлених на порозуміння в усіх сферах людської життєдіяльності – політичній, економічній, культурній тощо. Як кожна людина починається з ім’я, так кожна нація і держава – з самоназви, національного імені.
Сьогодні Україна – офіційна назва суверенної незалежної держави, яка розташована в самому центрі Європи і за площею є однією з найбільших країн континенту. Проте, як відомо, протягом тривалого часу територія України була розділена між сусідніми державами – Річчю Посполитою та Російською імперією. Тому в польській і особливо в російській історіографії панувала й досі превалює думка, що назва «Україна» походить від слова «окраїнна» або «погранична» земля. На жаль, чимало видатних українських вчених, серед яких багато патріотів, не змогли відкинути заяложені політизовані погляди, звільнитися від впливу імперської парадигми і так само дотримувались «окраїнної» теорії походження назви «Україна».
Проте якщо раніше проблема значення слова «Україна» могла викликати лише академічні дискусії, то в умовах теперішньої військової агресії Росії проти України, це питання, як і багато інших, із наукової площини перейшло в політичну. Твердження, що назва «Україна» значить «окраїна», зводиться в ранг ідеологічного постулату, що обґрунтовує не лише культурну, мовну, історичну експансію, але й територіальні претензії. Останнім часом подібні твердження активно популяризуються на шпальтах російських наукових та науково-популярних видань.
Намагання вкоренити неправдиву думку нібито назва «Україна» означає «окраїну» чи «пограниччя» чиєїсь держави ставить за мету принизити українців та їхню прадавню державу, ствердити споконвічну периферійність українських земель. Інформаційну війну проти України і всього українського, на відміну від усіх інших війн, наші північні сусіди не припинять ніколи і одним із головних напрямків цієї війни є спотворене тлумачення назви нашої країни.
Проте на відміну від назв інших країн, українці мають точно зафіксовану дату, коли назва нашої країни вперше з’являється в письмових джерелах. Перша згадка слова «україна» з’являється в Київському літописі (в Іпатіївському списку) у зв'язку зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича під 18 квітня 1187 року: «престависѧ мс̑ца априлѧ . во . и҃ı дн҃ь … и плакашасѧ по немъ вси Переіаславци . бѣ бо любѧ дроужиноу . ... и всѧкими добродѣтелми наполненъ . ѡ нем же Оукраина много постона».
Слово «україна» пройшло певну еволюцію, поступово звужуючи і конкретизуючи своє семантичне значення. З’явившись у вигляді «оукраина» ще у праслов’янській мові, воно подолало довгий шлях від загальної назви (апелятиву) до національної самоназви однієї з найбільших європейських держав, ставши предметом всенародної любові й пошани.
Назва «Україна» є не менш давньою і поетичною, ніж будь-яка інша назва держави. Та головне, що вона рідна для нас, українців. Вона питомо слов’янська, поетична, милозвучна і закріпилась стараннями наших предків, щоб потім вже ніколи не зникнути з писемних джерел, з української мови, з душ і сердець українців.
В Україні існує чимало державних свят, присвячених національним символам. Напередодні Дня незалежності ми святкуємо День національного прапора. Також українці відзначають День національного герба, День Конституції, День української писемності та мови. Тож так само маємо вшановувати День національного імені України.
З метою історико-патріотичного виховання громадян та популяризації назви «Україна» в світі пропоную встановити і відзначати на державному рівні щорічно 18 квітня День національного імені України.
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Неїлик Галина Михайлівна
06 квітня 2020
2.
Воленберг Сергій Володимирович
04 квітня 2020
3.
Майборода Сергій Георгійович
07 березня 2020
4.
Черногоров Олександр Ярославович
01 березня 2020
5.
Ядвіжин Владлен Олександрович
29 лютого 2020
6.
Матковська Ганна Федорівна
11 лютого 2020
7.
Мироненко Богдан Анатолійович
02 лютого 2020
8.
Колісник Валентин Михайлович
21 січня 2020
9.
Юр'єв Денис Олександрович
19 січня 2020
10.
Глушко Наталя Олександрівна
19 січня 2020
11.
Волощенко Любов Володимирівна
15 січня 2020
12.
Стьопкіна Ольга Іванівна
14 січня 2020
13.
Рось Роман Євгенович
14 січня 2020
14.
Любивий Володимир Анатолійович
14 січня 2020
15.
Притулюк Світлана Михайлівна
14 січня 2020
16.
Пахомова Надія Олександрівна
13 січня 2020
17.
Бунаков Олександр Іванович
12 січня 2020
18.
Минка Микола Якович
11 січня 2020
19.
Туренко Вадим Вікторович
11 січня 2020
20.
Опанасенко Дмитрий Николаевич
11 січня 2020
21.
Березій Віталій Романович
11 січня 2020
22.
Бобрик Геннадій Іванович
11 січня 2020
23.
Глущенко Андрій Сергійович
11 січня 2020
24.
Дзядик Ярослав Тарасович
10 січня 2020
25.
Падалиця Сергій Миколайович
10 січня 2020
26.
Сенчик Игорь Николаевич
09 січня 2020
27.
Нистратов Александр Дмитриевич
08 січня 2020
28.
Терейковський Юрій Вячеславович
08 січня 2020
29.
Мелашкін Олександр Вадимович
08 січня 2020
30.
Кравцов Микола Станіславович
08 січня 2020
31
голосів з 25000
необхідних
Не підтримано
Збір підписів завершено