Закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної" від 25 квітня 2019 року за № 2704-VIII дискримінує російськомовне населення, а також інших громадян України, що розмовляють на мовах, які відрізняються від державної.
Введення штрафних санкцій та взискань згідно цього закону протирічіть 24 статі Конституції України, що забороняє привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичними, релігійними та іншими переконаннями, а також за мовними або іншими ознаками. Також положення цього закону протирічать Европейській хартії регіональних мов, що була ратифікована Україною 24.12.1999 року.
Тому введення обмежень на робоче спілкування, освіту, заповнення робочої документації протирічіть нормам цих правових актів, так саме, як і введення системи штрафів та дисциплінарних взискань, що повязані з носіями мов, що відрізняються від державної.
З критикою "мовного закону" виступили багато правозахисників та політичних діячів в Україні та за кордоном, також внести зміні до закону запропоновано Венеціанською комісією.
Вважаємо, що процес впливу держави на мовне середовище має бути мінімізованим, неприпусним є силовий вплив, що по суті є фашистською дискримінацією певних верств населення.
Вважаємо, що проведення мовної політики має відбуватися лише шляхом заохочення та стимуляції інтересу до вивчення державної мови. Якщо ж проводити систему насильницької українізації згідно цього мовного закону - це негативно вплине на імідж держави як всередені країни так і за кордоном. Насадження української мови сіломіць буде сприятиме незрозумінню та обуренню серед широких верств населення, а також поглиблювати розкол у суспільстві.
"На милування нема силування" - ця народна мудрість має бути девізом мовної і не тільки мовної політики української держави.