Пропонується дозволити трансплантацію органів від людей що не мають родинних зав’язків з хворим, та дозволити «мовчазну» згоду бути донором померлих що не дали письмово відмови вид донорства при житті.

пропонується запозичити досвід європейських країн і розширити коло осіб – живих донорів при взятті гомотрансплантанта шляхом внесення відповідних змін до ст.12 Закону. Як наслідок, таке нововведення в данний Закон дозволило б істотно збільшити кількість органів і тканин, узятих у живих донорів. Такі трансплантати менш небезпечні для реципієнта й значно рідше викликають відторгнення. Трансплантація від живого донора зможе не тільки допомогти зменшити термін перебування в списку очікування, але і надати шанс хворим з онкологічними захворюваннями, які можуть вилікуватися шляхом пересадки печінки. Закріплення цього положення дозволить створити передумови для вдосконалення правового регулювання всього процесу трансплантації та максимально реалізувати права донора і реципієнта.
Сьогодні розвиток трансплантології в Україні гальмується через відсутність єдиного державного механізму координації роботи закладів охорони здоров’я, які мають право проводити пересадку донорських органів, та відсутність стандартів, згідно з якими дозволяється лікування хворих шляхом пересадки органів.
Зараз в Україні рівень фінансування закладів охорони здоров’я і державних наукових установ, які мають право проводити діяльність, пов’язану з трансплантацією донорських органів, становить 5-10 відсотків від реальних потреб. Тому виконання прийнятої Урядом Програми дасть змогу реформувати українську трансплантологію, підвищити рівень кваліфікації лікарів, збільшити кількість операцій та зміцнити довіру громадян до трансплантації як методу повернення життя та працездатності людини.
Не менш важливою проблемою є відсутність регламентуючих документів, які б зобов’язували лікувальні заклади інформувати координаційний центр і трансплантаційні центри про наявність потенційних донорів. Прописана в Законі презумпція незгоди (система, яка вимагає дозволу родичів на взяття органів після смерті донора) зменшує можливість використання трупних донорських органів на 80%. Операції зі взяття анатомічних матеріалів у померлих донорів у 2009 році зроблено тільки в Донецьку та Запоріжжі. В той час, як американські лікарі щорічно виконують 10 000 пересадок нирок, 4 000 – печінки, 2 000 – серця.
Причиною для такої різниці може бути законодавче регулювання порядку вилучення органів. На відміну від Іспанії, де після зафіксованої смерті органи можуть буди забрані в будь-кого, в Україні (в Німеччині також) органи вилучати можуть тільки зі згоди родичів, до яких переходить відповідальність за померлого.
Подібно до Іспанії проводять пересадки органів і в інших країнах, що посідають кращі місця в статистиці, ніж Україна та Німеччина: Португалія, Бельгія, Італія, Австрія, Норвегія та Фінляндія. У Франції та Швеції, де теж роблять більше пересадок, діє так зване інформаційне регулювання: законодавство передбачає "презумпцію згоди", якщо за життя людина не наполягала на протилежному. Інші країни, в яких пересадка органів від померлого може бути тільки за згоди родичів, посідають ще нижчі місця, ніж Німеччина: до них належать Нідерланди, Данія та Греція.
Щодо досвіду коллег-сусідів, то, наприклад, Білорусія, відзначилася законодавчою реформою, де чітко спланувала всі механізми по введенню реєстру хворих, заключила договори між базами забора органів і відділами трансплантації, більше того – запланувала створення національного бланку даних, куди будуть вносити людей, НЕ згодних бути донорами. Тобто, якщо людина за життя не заявила про свою незгоду на взяття органів, після смерті у неї можна взяти будь-який орган для донорства. Білорусія реформувала трансплантологію дуже швидко.
В свою чергу, уряд Філіппін створює загальнонаціональний реєстр потенційних донорів і пропонованих ними для трансплантації людських органів, щоб запобігти незаконній торгівлі. На думку міністра, створення реєстру дозволить збільшити число трансплантацій з використанням органів мертвих донорів.
Таким чином, в першу чергу Україні необхідно вводити презумпцію згоди! Як вже ввели в Білорусії, Молдові та ряд інших краї