Я , мама Воїна АТО , добровольця з Донбасу, звертаюся до Вас з проханням . Це навіть не не прохання ... Це крик душі , благання з величезною надією , що мене почують. Хочу запитати у Вас і у всіх наших добропорядних депутатів , чому в українському законодавстві є такий жахливий пробіл ? Я розумію, що в такий складний час в нашій рідній Україні багато проблем і випробувань і країна на межі виживання ... Але благаю Вас, подумайте будь ласка про них , простих українцях , хлопцях з Донбасу, які зі зброєю в руках, самовіддано і героїчно пішли захищати нашу неньку Україну !!! При цьому , вони не чекали зі страхом повісток з військкоматів і не ховалися . Вони не всі отримали медалі та ордени , але їх вчинок вже гідний поваги. По ряду причин Донецьк і Луганськ залишаються окупованими територіями , і самим хлопцям та їхнім родинам їхати туди не безпечно . А відпустки ? А ротації ? Куди , навіщо?
Наші доблесні військовослужбовці повертаються в свої будинки, у свої родини , де їх чекають рідні. Тепло дому та любов близьких допомагають їм забути жахи війни . А цим хлопцям , що робити? Як жити і де? Адже багато з них втратили не тільки роботу і житло , а так само своїх близьких і друзів, які з деяких причин залишилися на окупованих територіях. Але вони не злякалися, з героїзмом і відвагою вони мріють звільнити свою землю і повернутися переможцями. На жаль, не все так просто і Донбас став іншим і чужим . Я дуже Вас прошу подумати про тих хлопців воїнів АТО - переселенців , які подвійно потребують вашої підтримки і допомоги. Подумайте , як можна їм допомогти в житловому питанні , працевлаштуванні, а так само
інших питаннях мирного життя. Вони повинні пишатися тим, що вони наші захисники і що все було не даремно! І втративши одне, вони отримали вдвічі більше - любов свого народу і допомогу держави !
З великою повагою до Вас і величезною надією , мама воїна АТО , який вже рік зі зброєю в руках захищає нашу Землю , нашу з вами Батьківщину. Будьте гідні вашого народу !