Про впровадження заходів для ПРОТИДІЇ ВИМИРАННЯ населення та для СТИМУЛЮВАННЯ демографічного ВІДРОДЖЕННЯ

1. ВСТУП
1.1. Україна невпинно втрачає населення.
Згідно із даними Державної служби статистики України за оцінкою станом на 2020 рік в Україні є наявними 41,9 млн осіб (41, 922 670).
1.2. За Переписом населення України 2001 року загальна кількість населення складала 48,5 млн (48, 457 000).
1.3. За Переписом населення УРСР 1989 року населення країни складало 51,4 млн осіб (51, 452 034).

2. КОНТРАРГУМЕНТИ ЩОДО НЕВАЖЛИВОСТІ ПОРУШЕНОГО ПИТАННЯ
2.1. «Населення українців незмінне, адже населення зменшилось через еміграцію росіян».
Дійсно, згідно Перепису 1989 кількість українців складала 37 419 053 осіб, згідно Перепису 2001 – 37 541 700. Однак, по-перше, приріст за більше, ніж 10 років, є катастрофічно малим. По-друге, Перепис 2020 не називає кількість українців.
2.2. «Україна – достатньо розвинута держава, через демографічний перехід народжуваність є невеликою, що природньо».
Дійсно, для розвинутих держав є характерним низька народжуваність. Однак, наприклад, Туречинна, згідно із Турецьким інститутом статистики, за період з 1983 по 2000 рр. збільшила населення з 47,2 до 64,7 млн., а з 2000 по 2015 рр. – до 77, 7 млн. Середній вік громадянина Туреччини складає 29 років, тоді як українця – 40 років.
Навіть якщо брати до уваги той факт, що Туреччина – держава з більшістю мусульманського населення, висока народжуваність підтримується не стільки за рахунок традицій та релігії, скільки за рахунок державних стимулів.
Наприклад, Ісландія змогла отримати високу народжуваність та стабільний ріст населення навіть без стимулів, а за рахунок стабільного загальнодержавного розвитку (з 279 тисяч ос. у 2000 році до 329 тисяч ос. у 2015 р.).
2.3. «Для підвищення народжуваності необхідно багато мігрантів».
Не зовсім так, адже мігранти зазвичай вже у другому поколінні зменшують народжуваність до рівня, середнього по країні, залишаючи при цьому по собі велику кількість культурних проблем. Крім того, Туреччина та Ісландія мають порівняно низькі показники іміграції.
2.4. «Для ефективного відтворення населення Україні не вистачає жінок».
Ні, адже згідно оцінок уряду чоловіків – 17, 3 млн, жінок – 20, 9 млн. Таким чином, жінок навпаки більше, ніж необхідно, – на 3 мільйони.
2.5. «Ефективних методів демографічної політики не існує».
Не зовсім, адже, наприклад, у Російській Федерації міри по стимулюванню народжуваності допомагали утримувати в країні невисокий, але приріст (з 2010 по 2018 роки). Так само Республіка Польща змогла притримати вимирання державними стимулами (в т.ч. за допомогою т.з. «Програми 500+»). Республіка Білорусь змогла втримувати населення в межах 9 млн протягом майже 20 років (2001-2019 рр.)
При цьому, оскільки в цих державах демографія не стояла та поки не стоїть в пріоритеті, то й використовувані методи не є ідеальними та до кінця продуманими. Правду кажучи, жодна держава Європи поки не розглядала питання демографії всерйоз.

3. ЧОМУ ДІЯТИ ПОТРІБНО ЗАРАЗ?
3.1. Народжуваність українців станом на 2017 рік становила 10,3 ‰ (189-те місце у світі). Смертність - 14,4 ‰ (5-те місце у світі (!)). Природний приріст: -0,41 % (220-те місце у світі).
3.2. Середній вік – 40 років і більше в усіх областях. Збільшення населення йде лише у Києві та, за деякими даними, у Закарпатській області.
3.3. Середній вік, коли українка народжує дитину, змістився з 24 до 27 років за період з 2004 року. При цьому коефіцієнт потенційної народжуваності на 2017 рік – 1,54 дитини на жінку, чого не вистачає навіть на підтримку чисельності населення
(адже для того, аби «вийти в нуль», кожній жінці варто народити мінімум 2 дитини – на заміну собі та чоловікові).
3.4. Україна вже входить в перші 20 держав світу із найстарішим населенням.

4. ЧОМУ МИ ЗВЕРТАЄМОСЬ ДО ВЛАДИ ЩОДО ПРОБЛЕМИ ДЕМОГРАФІЇ?
4.1. Стаття 76 пункт b Статуту Організації Об'єднаних Націй і Статуту Міжнародного Суду говорить про сприяння політичному, економічному та соціальному розвитку населення територій, що знаходяться під опікою ООН. Виникає питання, ООН сприяє територіям під своєю опікою, чому ж державна влада України не сприяє належним чином такому розвитку своїх територій, хоча вона має діяти в інтересах свого населення?
4.2. "Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають, що: сім'ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання" (стаття 10 ратифікованого Верховною Радою Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права)
4.3. Стаття 11 Конституції України: Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
При цьому, згідно ст. 16 Конституції України збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
4.4. Президент України, згідно зі ст. 104 КУ склав таку присягу:
"Я, (ім'я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі".
4.5. Згідно з частиною 2 статтею 106 КУ Президент України звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, тобто може порушити проблему вимирання населення.

5. ЯКІ СПОСОБИ ПОКРАЩЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ?
5.1. Економічні
А) оплачувані відпустки; різні допомоги при народженні дитини, часто в залежності від їх кількості;
Б) вік і стан сім'ї оцінюються за прогресивною шкалою;
В) позики, кредити, податкові та житлові пільги - для підвищення народжуваності;
Г) переваги для багатодітних сімей - для підвищення народжуваності.
5.2. Адміністративно-правові
А) законодавчі акти, що регулюють вік вступу в шлюб, розлучення, ставлення до абортів і контрацепції, майновий стан матері і дітей при розпаді шлюбу, режим праці жінок, що працюють.
5.3. Виховні, пропагандистські
А) формування громадської думки, норм і стандартів демографічної поведінки;
Б) визначення ставлення до релігійних норм, традицій, звичаїв;
В) політика планування сім'ї;
Г) статева освіта молоді.

6. ВИСНОВКИ
Не дивлячись на стабільний рівень депопуляції, середній вік українців продовжує рости, народжуваність падати, а негативні тенденції – розвиватися.
Існуючі демографічні стимули не є достатньо ефективними, а ситуація сама по собі не покращується, що загрожує Україні демографічним колапсом.
Для підвищення приросту населення необхідна стабільність та процвітання й мир у державі. Оскільки наразі це не видається можливим, то державна влада повинна, згідно взятих зобов’язань та повноважень, розробити ефективну та дієву стратегію для досягнення приросту населення або хоча б зупинки його вимирання. При цьому діяти необхідно зараз.
Запрошення мігрантів не є ефективним та загрожує створенням ще одного джерела соціальної ескалації, тим паче серед обов’язків держави – збереження генофонду Українського народу.
Тому:
- виходячи із смертельної небезпеки існування нації через демографічну ситуацію, що склалася;
- користуючись правом на звернення до державної влади;
- виражаючи волю небайдужих громадян;
- прагнучи порушити питання вирішення проблеми вимирання українського народу

ПРОСИМО:
1) віднестися до проблеми серйозно та із професіоналізмом;
2) порушити проблему перед органами державної влади та усім населенням України;
3) грунтовно дослідити проблему та розробити ефективні методи її подолання із найбільш провідними спеціалістами, фахівцями, професіоналами;
4) впровадити «всерйоз та надовго» політику демографічного відродження;
5) за допомогою впроваджених методів досягти позитивних показників приросту населення;

інакше 21 століття ввійде в історію українців, як століття Великої української демографічної катастрофи.