ст 13 Конституції України визначено "Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Дане положення дублюється в ч1 ст. 1 Земельного кодексу України. Ст. 1 ЗУ "Про охорону земель" визначає землю як "поверхню суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею".
Виходячи з цього Національне Багатство (Земля) належить виключно Народові України та майбутнім поколінням а отже НАЦІЇ.
Саме Нація є суб’єктом природного і міжнародного права. Це прописано в статуті Організації Об’єднаних Націй (ООН), дійсним членом якої є і Україна. І лише українська нація володіє правом порядкування в Україні, оскільки є титульною нацією цієї держави.
Титульна нація — це частина населення держави, національність якої визначає офіційне найменування цієї держави.
Жодні структури, комітети, ради, гілки влади чи державні органи та інституції не є юридичними власниками української землі, а тому не мають будь-якого права виставляти її на торги вільного ринку.
ВИХОДЯЧИ З ЦЬОГО. ПРИЙНЯТИЙ ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ОБІГ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ НЕ ВІДПОВІДАЄ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ ТА МІЖНАРОДНОМУ ПРАВУ. І Є ПРОТИЗАКОННИМ ТА НЕ КОНСТИТУЦІЙНИМ РІШЕННЯМ.