Загроза для суспільства яку створить ратифікація Стамбульської Конвенції (Конвенція Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами)

Президенту України, Зеленському Володимиру Олександровичу


ПЕТИЦІЯ
Щодо загрози для суспільства яку створить ратифікація Стамбульської Конвенції (Конвенція Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами)


Шановний Володимире Олександровичу,
Стамбульська Конвенція яку вам зараз пропонують ратифікувати — безумовно має шляхетні цілі, але також несе у собі певні загрози для нашого суспільства та національній безпеці нашої країни через погіршення демографічної кризи що вже існує в Україні, руйнування сімейних цінностей та довіри між людьми.


Для запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству вона зокрема передбачає обмежити чоловіків, жінок та дітей у деяких їх конституційних правах та має інші недоліки, а зокрема:

Стаття конвенції 1.1.b пропонує розширення прав і можливостей жінок, що суперечить чинній конституції (ст.24 — Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.)

Стаття конвенції 2.2 пропонує застосовувати положення з конвенції стосовно домашнього насильства у першу чергу для захисту жінок, тобто надавати їм привілеїв, що суперечить чинній конституції (ст.24 — Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками статі)

Стаття конвенції 4.2 використовує термін “Дискримінація проти жінок”, але не визначає його, що робить можливим дуже вільного трактування цього терміну.

Стаття конвенції 6 зобов’язує використовувати положення конвенції не тільки для досягнення рівності між чоловіками та жінками, але й для розширення прав і можливостей жінок, що суперечить чинній конституції (ст.24 — Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.)

Стаття конвенції 8 зобов’язує виділяти людські та фінансові ресурси для запровадження законодавчих актів, створення спеціальних програм та використання всіх необхідних заходів для захисту жінок від насилля що суперечить чинній конституції (ст.24 — Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками статі)

Статі конвенції 10.1 та 11.3 зобов’язують створити державні організації та профільні комітети для захисту жінок від насилля що суперечить чинній конституції (ст.24 — Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками статі)

Стаття конвенції 12.1 зобов’язує використовувати всі необхідні заходи щоб змінити соціальні та культурні моделі поведінки для знищення “упереджень”, ”традицій” та ”інших практик", що засновані на ідеї “неповноцінності жінок” — але не дає визначення жодному з цих понять, що дозволяє дуже вільне використання цього положення. (наприклад, для заборони релігійної діяльності)

Стаття конвенції 12.6 зобов’язує прийняти всі необхідні заходи зі сприяння діяльності та програмам спрямованих на розширення прав та можливостей жінок, що суперечить чинній конституції (ст.24 — Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками статі)

Стаття конвенції 14 вводить поняття “стереотипні гендерні ролі”, але не дає йому визначення що робить можливим визначення материнства та батьківства як “стереотипні гендерні ролі” що суперечить чинній конституції (ст. 51 — “Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою”)

Стаття конвенції 18.3 суперечить чинній конституції (ст.24)

Стаття конвенції 18.4 Наголошує на тому, що воля жертви (жінки чи дитини) не повинна братися до уваги коли стали відомі факти насильства проти жінок або факти домашнього насильства, що може суперечити конституції України (ст. 51 — “Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою”, ст. 32 — “Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя”, ст. 35 — “Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання”)

Стаття конвенції 33 вводить терміни “примус” та ”погрози” та каже що вони мають бути криміналізовані, але не визначає їх, що робить можливим дуже вільне трактування цих термінів. Наприклад, західні колеги авторів цієї конвенції з США та Канади вже довго розглядають почуття провини як один зі способів який “злочинець” може використовувати для “примусу” жінки до сексу (sexual activity without consent)


Стаття конвенції 36

“
1 Учасники законотворчого процесу повинні вжити всі необхідні заходи для криміналізації всіх наступних дій:

а дії виконані без згоди що носять ознаки сексуального характеру, такі як вагінальне, анальне чи оральне проникнення у тіло іншої особи за допомоги будь-якої частини тіла чи предмета

b інші дії без згоди особи стосовно якої вони відбуваються що носять ознаки сексуального характеру

c примус особи до дій сексуального характеру без її згоди з іншою особою

2 згода може надаватися тільки добровільно як вільне волевиявлення, беручи до уваги контекст того, як та де це відбувалось

3 Учасники законотворчого процесу повинні вжити всі необхідні заходи для того, щоб положення 1 цього параграфу розповсюджувалось на дії осіб, що не були в інтимних відносинах на момент скоєння цих дій (подружжя, співмешканці, партнери) а також на тих осіб що були в таких відносинах на момент скоєння цих дій. “

Ця стаття є однією з найбільш суперечливих статей цієї конвенції на мою думку — та являє собою приклад коли захист однієї групи населення від іншої зайшов занадто далеко.

В цій статті немає визначення терміну “згода” (consent), що робить можливим дуже вільне трактування цього терміну. Навколо того що вважається "згодою" досі розгортаються дебати серед активістів, науковців та дослідників які намагаються розв'язувати проблему яка утворюється разом із запровадженням цього терміну.


Далі надані приклади того, як інтимні відносини зі згодою можуть перетворюватись у зґвалтування (sexual activity without consent):

Згода може вважатися не отриманою, якщо людина яка її отримала спиралась тільки на те, що не було ніяких заперечень.

Згода може вважатися не дійсною, якщо вона була невербальна (у формі натяків, дотиків, жестів тощо).

Згода може вважатися не дійсною, якщо людина яка її надає має психічні розлади, чи розлади пам’яті.

Згода може вважатися не дійсною, якщо людина яка її надає знаходиться у стані алкогольного, чи наркотичного сп’яніння.

Згода може вважатися не дійсною, якщо людина яка її отримала знаходиться у становищі довіри, чи авторитету до людини що надала її (викладач, опікун, керівник, тренер тощо)

Згода може вважатися не дійсною, якщо людина яка її отримала використала обман для її отримання, тобто надала інформацію про себе, що не відповідає дійсності (сімейний чи майновий стан, вік, стать тощо).

Згода може вважатися не дійсною, якщо людина яка її надала зробила це невпевнено, чи без ентузіазму.

Згода може вважатися не дійсною, якщо людина яка її раніше надала припинила це робити в будь-якому вигляді в будь-який момент часу.

Згода може вважатися не дійсною, якщо людина яка її раніше надала — втратила свідомість, чи заснула. (див. R v JA)

Найгірша частина усього вищезазначеного — це те, що в судовій практиці США та Канади вся відповідальність за надання доказів, що згода була отримана покладається на обвинувачуваного. Це можна зрозуміти, беручи до уваги той факт, що інтимні відносини найчастіше відбуваються без свідків, але це суперечить чинній конституції (Стаття 62: “Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.”)


Стаття конвенції 40 (Сексуальні домагання) дає досить розгорнуте визначення цього терміну, на стільки розгорнуте що навіть робить злочином одноразове залицяння до особи, якщо воно є “небажаним” (unwanted). Беручі до уваги традиційні ролі чоловіка та жінки в нашому суспільстві, це означає, що чоловік перш ніж доторкнутись до жінки в будь-якому вигляді повинен запитати її дозволу (навіть, наприклад, коли вона впала — а він хоче допомогти їй піднятися, або для того щоб не допустити отримання нею травм від раптової загрози).

Стаття конвенції 43 може стати об’єктом зловживання, тому що вона зобов’язує використання цієї конвенції для всіх порушень викладених в ній, не зважаючи на те в яких відносинах до обвинувачуваного знаходиться жінка або дитина. Наприклад, якщо чоловік скоїв “сексуальні домагання” (sexual harassment) стосовно своєї дружини, то він повинен нести за це кримінальну відповідальність, якщо свідок цих події, чи сама жінка вирішить звернутись до правоохоронних органів з цього факту.

Стаття конвенції 52 порушує чинну конституцію (ст. 41 та ст. 47) а також може стати об’єктом зловживання уможливлюючи ситуацію коли чоловік стає жертвою афери мета якої — заволодіння його житла. Для цього жінка може нанести собі, чи використати вже отриманні раніше травми, для того щоб звинуватити свого співмешканця у домашньому насиллі.

Стаття конвенції 55 — позбавляє жертву права вибачити кривдникові його дії, тобто якщо жінка чи дитина пізніше зрозуміла, що її скарга соціальному робітнику прирікає її чоловіка, чи одного із батьків на позбавлення волі — то вона вже безсильна щось змінити та не можете забрати свої слова назад.


На жаль, теми домашнього насильства та насильства над жінками зараз є дуже політизованими темами. Після ратифікації цієї конвенції — спроба анулювати, чи пом’якшити закони створенні відповідно до неї — буде нести катастрофічні наслідки для репутації людини, яка спробує це зробити, а можливо і викличне міжнародні санкції, навіть якщо особа, що робить це, буде керуватися кращими інтересами усіх членів нашого суспільства. (Загроза бути названим у ЗМІ прихильником насильства над жінками, чи прихильником зґвалтувань тощо)

Тому закликаю відхилити подальшу ратифікацію Стамбульської Конвенції, чи запровадження окремих її положень доки не буде створена спеціальна багатостороння комісія з залученням провідних фахівців (юристи, аналітики, соціальні психологи, спеціалісти з прав людини, громадські та релігійні діячі, представники правоохоронних органів тощо), що повинні будуть всебічно дослідити можливий вплив кожного з її положень на суспільство, а також зробити своє дослідження, його висновки, та подальші рекомендації — публічними для подальшого обговорення в ЗМІ та суспільстві.