НЕ ратифіковувати Стамбульску Конвенцію!

НЕ ратифіковувати Стамбульску Конвенцію!


Конвенція Ради Європи «Про запобігання та протидію насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами» (Стамбульска Конвенція) суперечить законодавству України та не може бути ратифікована в Україні!

Юридична експертиза документу

Головною перепоною до ратифікації Стамбульської Конвенції є введене нею визначення поняття “гендер” та похідних від нього. Стамбульська Конвенція впроваджує інше розуміння гендеру (стаття 3), ніж має українське національне законодавство: «гендер» означає соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків». Тобто документ проводить чітку різницю між поняттям статі та гендеру (пункт 3 статті 4), та гендерну ідентичність (за якою виділяють трансгендерів, агендерів, транссексуалів – загалом, нараховують понад 50 типів гендеру).
Чинний Закон України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” визначає гендерну рівність (чи заборону гендерної дискримінації) як рівність виключно між чоловіком та жінкою (чи заборону дискримінації на підставі статі) в різних сферах суспільного життя.
Конвенція також закріплює норму про забезпечення викорінення дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності в п. 3 ст. 4. Це пояснюється тим, що в її розробці брала активну участь Міжнародна асоціація лесбійок та геїв (ILGA), що підтверджується розміщеними на офіційному сайті Конвенції матеріалами, які можна вважати підготовчими матеріалами договору, є всі підстави зробити висновок, що вона заохочує звільнити гендер від стереотипних уявлень про нього в суспільстві, зокрема кого вважати чоловіком, а кого – жінкою, надавши право індивідууму самому визначати свої соціальні й сексуальні ролі та ідентифікувати себе з ними.
Пункт 3 статті 4 Стамбульської Конвенції невиправдано створює привілеї для категорії ЛГБТ-осіб, що є порушенням 24 статті Конституції України. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за різними ознаками.
Ратифікація Стамбульської Конвенції загрожує інституту шлюбу та сім’ї, адже зазіхає на одне з основоположних прав людини – право батьків на виховання дітей у відповідності до власних світоглядних та релігійних переконань. Стаття 14 Конвенції заохочує держави до включення навчального матеріалу з таких питань, як нестереотипні гендерні ролі, у формальні навчальні плани на всіх рівнях навчання, суперечить положенням національного законодавства, яке передбачає право батьків безпосередньо впливати на виховний процес у школах, право на моральне виховання дітей у відповідності до їх власних світоглядних та релігійних переконань. Йдеться про статтю 151 Сімейного кодексу України (батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини), а також ст. 6, 35, 50, 56, 59, 60 Закону України "Про освіту"; ст. 5, 19, 29 Закону України "Про загальну середню освіту"; ст. 9, 12, 20 Закону України "Про охорону дитинства". Також формулювання Конвенції про викорінення звичаїв і традицій, які ґрунтуються на стереотипних ролях жінок і чоловіків, може бути інтерпретоване як заклик до викорінення релігійних та національних виховних традицій в сім’ї, що базується на союзі чоловіка і жінки: роль батька в сім’ї та підпорядкування дітей матері і батькові, їхні методи виховання (зокрема релігійного) можуть бути витлумачені як упередження та причини насильства.
Ратифікація міжнародних договорів, що вводять вищезазначені поняття і таким чином зачіпають основи публічного порядку в Україні, повинні розглядатися на предмет відповідності Конституції України. Стамбульська Конвенція забороняє робити застереження якраз до тих статтей, які йдуть врозріз з публічним порядком в Україні. Стаття 78 Конвенції забороняє будь-які застереження, крім тих, що в ній перераховані, отже, Україна не має права робити застереження щодо поняття гендеру, а якщо зробить вказану заяву, вона не породжуватиме жодних прав для нашої держави та зобов’язань – для інших держав – учасниць Конвенції та її органів. Тому єдиним виходом залишається нератифікація Конвенції, як це зробили чимало країн Європейського Союзу.
Стамбульська Конвенція є застарілою та недосконалою з огляду на виклики сьогодення. Чинний закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» є більш прогресивними в порівнянні з цим міжнародним договором.
В Україні станом на 15 травня 2020 року понад 80 місцевих рад різних рівнів (в тому числі 12 обласних) прийняли звернення до Президента України ВРУ, КМУ, РНБО з рядом вимог щодо захисту цінностей української сім’ї. Зокрема в переліку вимог зазначено: «Припинити спроби ратифікувати Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (Стамбульської Конвенції)». Ці ради представляють інтереси понад 20 млн. українців.

Слід зазначити, що кожна держава, яка підписала міжнародний договір, має суверенне право не надавати згоду на його обов’язковість, тобто не ратифіковувати. Станом на травень 2020 року 11 країн членів Ради Європи підписали, але не ратифікували Стамбульську Конвенцію (серед них Велика Британія, Болгарія, Угорщина, Греція, Ірландія, Латвія, Литва, Люксембург, Словаччина, Хорватія). Країни Європи відмовляються ратифікувати Стамбульську Конвенцію, як таку, що йде в розріз із національним законодавством та національними інтересами.

Згідно з Конституцією України та визнаними Україною міжнародними правовими документами держава має зобов’язання перед українським народом щодо розвитку та захисту інституту сім’ї:
Статтею 51 Конституції України зазначено, що сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 16 Загальної декларації прав людини сім’я є природним i основним осередком суспільства i має право на захист з боку суспільства та держави.
У статті 23 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права визначається, що сім’я як союз чоловіка й жінки є природним і основним осередком суспільства та має право на захист з боку суспільства і держави.

З огляду на все зазначене вище, вимагаємо:
НЕ ратифіковувати Конвенцію Ради Європи «Про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (Стамбульську Конвенцію)!