№22/099832-еп

ПРО ЛІКВІДАЦІЮ НЕНАВИСНОЇ УСІМ ПРАЦІВНИКАМ ПОЛІЦІЇ ТА ШКІДЛИВОЇ ДЛЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ПЛАНОВОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ТА ОЦІНКИ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ.

Автор (ініціатор): Харко Арсен Ігорович
Дата оприлюднення: 01 липня 2020
Шановний Володимир Олександрович.
Відповідно до абзацу першого статті 102 Конституції України президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Враховуючи вище наведене хотіли б звернути Вашу увагу, на наявність негативного фактору в системі управління та оцінки діяльності Національної поліції, який зумовлює не належний захист прав і свобод людини і громадянина, а також стимулює порушення прав і свобод.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Відповідно до ст. 2 вказаного закону Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Однак обсяг завдань поліції окреслити не так просто, оскільки він є надзвичайно широким, і закріплені завдання у вигляді «надання послуг» не зовсім точно відображають сутність та значення цієї діяльності. Так за життя кожна людина не одноразово потрапляє в ситуації коли вона змушена звертатись за допомогою до поліції, або коли вона стає об’єктом впливу діяльності поліції. В більшості своїх випадків у вказаних ситуаціях особа, яка звертається за допомогою до поліції або стає об’єктом її впливу, зацікавлена в тому, щоб дії поліцейського відповідали принципам діяльності закладеним в Розділі ІІ Закону України «Про Національну поліції», найвищим світовим стандартам та були максимально ефективними. Абсолютно в усіх випадках суспільство загалом, не дивлячись на персональну вигоду якогось його члена, зацікавлене у тому, щоб дії поліцейського відповідали згаданим вище принципам/стандартам, оскільки це є запорукою створення найбільш сприятливих умов для його нормального існування.
На ефективність діяльності поліції впливає велика кількість різних чинників. Ці чинники багато у чому зумовлені економічними становищем в державі чи на певній її території, рівнем правової культури населення, зовнішньою та внутрішньою політичною ситуацією в країні загалом чи на окремій її території, та багатьма іншими об’єктивними факторами. Разом з тим є і багато різноманітних факторів суб’єктивного змісту, які впливають на стандарти діяльності поліції, на її ефективність, на дотримання нею згаданих вище принципів. І якщо на об’єктивні чинники складно вплинути навіть за допомогою загальнодержавної системи управління, то з суб’єктивними чинниками можна боротись за наявності достатньої політичної волі.
Однією із центральних проблем, можливо і головною, в діяльності Національної поліції на даний час, як і раніше, є плановий підхід до управління та оцінки діяльності вказаного органу. Вказаний підхід полягає в надані керівництвом органу вказівок, які по його вертикалі доходять до рядового працівника, у створені необхідного рівня показників роботи, які полягають у зменшені кількості зареєстрованих кримінальних правопорушень, збільшені кількості розкритих кримінальних правопорушень, збільшені кількості прийнятих рішень у кримінальних провадженнях, збільшені кількості складних адміністративних протоколів, винесені постанов в адміністративних провадженнях, проведенні різного роду операцій на кшталт операції «Зброя та вибухівка», «Мігрант» тощо. При цьому в подальшому саме за результатами виконання вказаних планових показників, в дійсності оцінюється діяльність кожного окремо взятого працівника, керівника відділу, управління та органу в цілому. Вказана система планового підходу до управління та оцінки діяльності поліції, а раніше міліції, є наскрізною проблемою цього правоохоронного орану за весь період незалежності України, та імовірно є спадщиною планової системи управління Союзу радянських соціалістичних республік.
Для прикладу діяльність вказаної системи можна окреслити наступним чином – на території країни на протязі останніх декількох років різко збільшується кількість злочинів певної категорії. Як наслідок, з метою створення видимості контрольованості ситуації до управлінь органів поліції в областях надходить вказівка взяти вказану ситуацію під контроль, акцентувати діяльність поліції на розкриття злочинів цієї категорії, прийняття кінцевих рішень у кримінальних провадженнях в найкоротший строк, вжитті ряду попереджувальних заходів. Аналогічна вказівка з управлінь надходить до територіальних підрозділів поліції. В подальшому за результатами звітного періоду, оцінюється діяльність кожного підрозділу в цьому напрямку, при цьому до уваги береться кількість розпочатих кримінальних проваджень вказаної категорії, кількість розкритих злочинів у яких особам повідомлено про підозру, кількість направлених кримінальних проваджень до суду, кількість закритих кримінальних проваджень, кількість вжитих превентивних заходів. З вказаних показників зокрема формується рівень розкриття злочинів цієї категорії, при цьому вказаний рівень обраховується приблизно наступним чином – від загальної кількості зареєстрованих кримінальних проваджень віднімається кількість закритих кримінальних проваджень, тобто тих у яких встановлено, що подія злочину нібито не мала місце взагалі, після цього рахується співвідношення кількості проваджень, що залишились до тієї кількості, які є розкритими.
За вказаним співвідношенням і оцінюється діяльність працівника, керівника органу, управління тощо. Проблема цієї системи оцінки полягає в тому, що заздалегідь найгіршим керівником органу, управління є той у якого це співвідношення є найнижчим. Вказаний керівник в подальшому потрапляє в зону критики, піддається дисциплінарним стягненням та взагалі може бути зміщений з посади. При цьому не враховується низка об’єктивних факторів. Вище вказані рамки примушують керівництво впливати на підлеглих з метою створення відповідно рівня показників у роботі в порушення прав та свобод рядових громадяни. Звідси незаконні рішення про закриття кримінальних проваджень, незаконні притягнення людей до кримінальної відповідальності, безпідставні зупинки транспортних засобів та притягнення водіїв до адміністративної відповідальності тощо.
Більше того в зв’язку з такою системою управління відсутній зворотній зв’язок між підлеглими працівниками та керівництвом, оскільки керівництву не цікаво в чому причина такого становища речей, його цікавить результат у вигляді згадано вище співвідношення, за яким його буде оцінювати вище керівництво, та за яким в подальшому буде звітуватись керівництво поліції перед Міністерством внутрішніх справ, Кабінетом міністрів України. На практиці це відбувається шляхом наданням прямих вказівок щодо кількості кримінальних проваджень, які орган повинен направити до суду, створення відповідного співвідношення розкритих злочинів до загальної кількості незакритих кримінальних проваджень на рівні обласного, який повинен бути вищим за загально український, наданні прямих вказівок щодо кількості складених адміністративних протоколів, винесених постанов в адміністративних справах, вилученої зброї під час операції «Зброя та вибухівка» виявлених мігрантів під час операції «Мігрант» тощо.
Вказане становище зумовлює те, що працівники за вказівкою керівників, які діють у свою чергу під тиском вищого керівництва, яке в свою чергу саме за такою системою звітується перед Міністерством внутрішніх справ та Кабінетом міністрів України, які саме за такою системою оцінюють діяльність органу в цілому, в першу чергу ставлять перед собою завдання у вигляді створенні показників роботи, а не реального виконання покладених на поліцію завдань.
Така неправильна розстановка пріоритетів, які вимушені ставити перед собою як рядові працівники так і вище керівництво зумовлює ряд негативних чинників зокрема таких, як нераціональне використання матеріальних та людських ресурсів на виконання нікому не потрібної роботи зокрема: направлені штучно створених кримінальних проваджень до суду, а також кримінальних проваджень у яких досудове розслідування проведене не в повній мірі; незаконного притягнення осіб до кримінальної та адміністративної відповідальності; необґрунтованого порушення прав осіб тощо. Більше того вказаний чинник зумовлює вчинення самими поліцейськими адміністративних та кримінальних правопорушень, які ними вчиняються сліпо за для досягнення бажаного показника службової діяльності під тиском керівництва. Тут також слід наголосити в значній мірі і на моральний та психологічний аспекти вказаної системи управління та оцінки. Таке становище речей зумовлює те, що значна кількість не найгірших, спроможних до праці осіб покидає лави Національної поліції в зв’язку з несприйняттям ідеологічних цінностей закладених в системі оцінки її діяльності та управління. Ще одним негативним чинником є те штучне викривлення статистичної картини діяльності поліції, що не дозволяє реально оцінити криміногенну ситуацію в країні, вжити реальних і дієвих заходів для її виправлення чи ініціювати їх вжиття шляхом внесення законодавчих змін.
Вказана проблема є наскільки глобальною, що понад п’ятдесят відсотків робочого часу рядового поліцейського, яких в нашій країні є понад 100 тис., а також значний матеріальний ресурс витрачається на створення штучних показників роботи, а отже витрачається в пусту. Це значить, що зі ста кримінальних проваджень направлених до суду п’ятдесят це штучно створені злочини, або злочини що дотягнуті до суду лише для того, щоб в судовому засіданні кримінальні провадження були закритими, зі ста адміністративних протоколів п’ятдесят складені за видуманими причинами та за видуманих обставин лише для того, щоб бути складеними.
На даний час ресурси нашої держави є обмеженими, а тому втрата такого значного ресурсу є невиправданим марнотратством. Таким чином у випадку зміни системи управління та оцінки діяльності Національної поліції, як органу та її керівників, буде значно ефективніше використовуватись матеріальний та людський ресурс, що в свою чергу призведе до поліпшення ефективності діяльності поліції та кращого виконання нею покладених на неї завдань.
Враховуючи вище наведене пропонуємо об’єктивно оцінити стан речей у даній сфері. Та вжити як мінімум наступних заходів:
- ініціювати внесення змін до порядку проведення оцінки рівня довіри населення до Національної поліції, зокрема оцінювати діяльність поліції виключно за рівнем задоволення потреб населення в поліцейських послугах. Характеристики і результати діяльності поліції використовувати лише як інформацію, що слугує для вдосконалення діяльності, реформування структурних підрозділів, зміни відомчих нормативно правових актів, поданні ініціатив до Кабінету Міністрів України щодо урядових законодавчих ініціатив тощо.
- з метою викорінення планової системи управління та оцінки діяльності поліції ініціювати доповнення поняття дисциплінарного проступку, що передбачене ст. 12 Закону України «Про дисциплінарний статут Національної поліції України» після словосполучення «а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції» доповнити текстом наступного змісту «зокрема надання вказівок, щодо притягнення певної кількості осіб, до кримінальної чи адміністративної відповідальності».
- заборонити приймати будь-які кадрові рішення, а також рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності лише за статистичними показниками роботи керівника чи окремого працівника, без урахування інших об’єктивних чинників.
Для об’єктивності, ще раз слід наголосити на тому, що вказана система оцінки та управління поліцією/міліцією існувала на протязі усього періоду незалежності України, за усіх без винятку керівників Міністерства внутрішніх справ України та Національної поліції.
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Лейко Михайло Макарович
05 серпня 2020
2.
Тарасов Василь Володимирович
20 липня 2020
3.
Геєв Віктор Володимироч
17 липня 2020
4.
Осадчий Володимир Юрійович
16 липня 2020
5.
Загребельний Сергій Миколайович
16 липня 2020
6.
Манько Вадим Іванович
14 липня 2020
7.
Загоровский Валерий Григорьевич
14 липня 2020
8.
Білий Василь Олексійович
13 липня 2020
9.
Данчук Марія Василівна
13 липня 2020
10.
Гальченко Вікторія Борисівна
13 липня 2020
11.
Колесник Світлана Валеріївна
12 липня 2020
12.
Михайлусов Владимир Алексеевич
11 липня 2020
13.
Білий Олексій Володимирович
11 липня 2020
14.
Скляренко Григорий Васильевич
11 липня 2020
15.
Лепіх В'ячеслав Сергійович
11 липня 2020
16.
Денисенко Сергій Володимирович
11 липня 2020
17.
Шамов Валерій Володимирович
11 липня 2020
18.
Бескромний Микола Миколайович
11 липня 2020
19.
Руденко Аліна Олександрівна
11 липня 2020
20.
Коваленко Сергей Викторович
10 липня 2020
21.
Авдєєва Олена Геннадіївна
10 липня 2020
22.
Стельмакова Віра Олександрівна
10 липня 2020
23.
Слабинська Олєся Анатоліївна
10 липня 2020
24.
Бобровський Олександр Юрійович
09 липня 2020
25.
Кернац Тетяна Костянтинівна
08 липня 2020
26.
Фабріцій Іван Дмитрович
07 липня 2020
27.
Виноградов Виталий Валериевич
06 липня 2020
28.
Тимченко Тетяна Олександрівна
06 липня 2020
29.
Царев Сергей Владимирович
06 липня 2020
30.
Кінах Володимир Степанович
05 липня 2020
92
голосів з 25000
необхідних
Статус: Триває збір підписів
Залишилося 49 днів
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.