Трагічна і нікому не відома сторінка історії нашого народу. Немає ні сліду, ні могил, ні хреста, чи бодай якогось знака на місці тисяч замучених і закатованих українців. В Інтернеті про табір полонених вояків Галицької армії теж обмаль інформації. Підтвердження в статті Б.П. Савчук і Г. Б. Гаврилюк « Мемуари, як історичне джерело з вивчення долі вояків Української Галицької Армії після її остаточної ліквідації» де зокрема зазначено: «В Брест-Литовському таборі, який сама польська преса на¬звала “гиддю і ганьбою Польської держави“, опинилося близь¬ко 6 тис. полонених. Його також охрестили “табором трупів“, оскільки звідси щодня виносили по 50-100 мерців. У таборах полонених та інтернованих у Домб’ю, Вадовіцах, Перемишлі, Пикуличах, Стшалкові перебувало по 360—1200 колишніх га¬лицьких вояків, а в Тухолі — понад 2 тис. Жахливі умови побутування, напівотруйна їжа, система гострих покарань і вишуканих знущань, інфекційні хвороби та інші численні не¬гаразди швидко перетворювали людей на калік і божевільних. Вони вмирали тисячами. Ця ганебна табірна система в Польщі ліквідовувалася протягом 1921-1923». Отже це табір був найбільшим табором, але не єдиним! Не маю сумнів, що у вказаних містах теж немає жодних могил, хрестів чи пам’ятників. І про пережиті страхіття та тисячі замучених і закатованих українців дещо відомо лише з мемуарів тих, кому вдалося вижити. Тому сам себе запитую, - Чому про знищення поляків під Смоленськом знає весь світ, а про не менш трагічну долю замордованих тисяч українців не відомо нікому? І чи ми зможемо відновити пам'ять про них? Адже дійсно, що народ який не пам’ятає своєї історії, не має майбутнього.